Розділ 3. Побачення. Частина 1

Прокинулася я вже вранці. Як потрапила в ліжко, не пам'ятаю хоч убийте! Як відрізало. Ось, якби таке було там, у моєму світі, я б вже почала панікувати, але тут... Є мій Артур і я точно знаю, він не дасть мене образити. Ось і зараз мене дбайливо обіймала сильна чоловіча рука, притискаючи до свого боку. Задоволено зітхнувши, я розплющила очі і перше, що побачила це... Котяча моська. Дуже задоволена і дуже вже знайома котяча моська.

- Мей? Що ти робиш? - я говорила тихо, щоб не потривожити сон Арті. Навряд вони вчора швидко з усім розібралися, ситуаціях все-таки не стандартна. Як шкода, що мене вирубило можливо я змогла б чимось допомогти.

- Іди сюди .- ще до того як той встиг щось сказати я швидко піднялася і в чому була покликала пошепки котейку. Він ліниво зістрибнув з кута спинки ліжка і обійшовши її навмисне повільно, похитуючи хвостом, підійшов до не терпляче чекавшої мене. - Давай швидше! - З цими словами я сама подолала відстань, що залишилася, і підхопивши обурювано м'явкнувшого негідника під пахву, вийшла у вітальню тихенько прикривши двері. 

- Ей, пусти мене благовірна! Як ти поводишся? Жодних манер! Жах! - Спустивши на підлогу кричущого кота, я в упор подивилася на нього, вперши руки в боки і нахилившись до нього нижче.

- Це я то благовірна? Ти чого це надумав? Що робив з ранку раніше у нашій спальні? І це в мене ще нема манер? Тобі не говорили, що в чужу кімнату, а тим більше спальню молодих людей не можна заходити без дозволу? НЕ-МО-ЖНА! - повторила по складах у запалі почавши тикати пальцем у котячу мордочку, яка знову стала вже занадто самовдоволеною. - Ти чого щеришся?

- Та, ось дивлюся на тебе і думаю, що тобою можна дітей лякати. Ти зараз, на самку Цербера під час гону схожа. Волосся дибки, сколочені, очі горять диким полум'ям, ніздрі роздуваються, з рота піна. Брр.- награно перегорнув кіт плечима.

Я задихнулася від обурення і напижившись, почала повільно наступати на кота, що водночас зі мною почав відступати.

- Ах, так? Цербер означає? Піна біля рота! Так? Я тобі зараз покажу, що навіть ваш Цербер не йде в порівняння з розгніваною відьмою!

- Насть ти чого? Я ж пожартував! - схоже зараз він реально злякався. Вуха притиснуті до голови, хвіст мечиться з боку на бік, вуса дрибизжать.

- Пожартував? Пожартував?! Я покажу тобі зараз жарти! - Ще на півслові я кинулася різко вперед, надіючись на розгубленість Мея. Але він був спритним і зміг вислизнути в останній момент.

- Я побрию тебе налисо і обріжу вуса! Зроблю з твоєї м'якої шерсті собі рукавиці. Тоді і подивимося який ти будеш жартівник! - Я бігала за ним по всій вітальні, намагаючись зловити, але він Ірод треклятий був дуже швидким і спритним.

- Подивимося як тебе тоді поважатимуть. Лисий Хранитель із обрізаними вусами! Як тобі, подобається? Ні? - він жалібно м'явкав бігаючи з дивана на крісло, з крісла на столик, тумбочку і так знову по колу. – А мені дуже навіть. Приваблива перспектива не знаходиш? - я з іронією вимовляла все це і втомившись взялася за дивані подушки, ставши кидати в зляканого кота. Коли снаряди закінчилися я в приступі не найрадужніших емоцій створила прокляття і не подумавши відправила прямо в Мея.

Потік енергії полетів точно в ціль, але Мей не зраджуючи собі, звичайно ж ухилився. Ось тільки... Самий кінчик хвоста зачепило. Швидко розгубивши весь свій запал я з переляку прикривши рота, спостерігала за вовною, що розсипалася, і шкірою хвоста, що оголилася. Зовсім трохи, на пів мого мізинця. Але цього вистачило, щоб Мей в жаху зупинився і з відкритим ротом, невіруючі дивився на свою дорогоцінну кінцівку. Мені здалося, що в його очах навіть виступили сльози. Він підняв лапу і провів там де секунду тому була м'яка і ніжна вовна.

- Пробач. - пискнула я стиснувшись під поглядом хранителя, який він перевів на мене. У ньому я прочитала свій вирок. Ой-йой! Пора вмити руки!

– Що ти зробила жінка? Та ти породження пекла! Звідки ж ти на мою голову взялася? Хвостик, мій хвостик! За, що ти так з ним? Нелюд! Садистка! Квтоненависниця! - ледве не плачучи, він кричав це у мою віддаляючусь спину. Я вже потяглась, щоб увійти в спальню, як раптово двері зникли і на їх місці з'явилися знайомі накачані і сексуальні груди. Чорт, ми Артура розбудили! Швидко шмигнувши під його руку, сховалась за широкою спиною і вже від туда заговорила:

- Ну, пробач мені Мейчик! Я ж не спеціально! Я не хотіла! Вибач.

- Не хотіла? Та ти в мене прокляттям кинула і кажеш, що не спеціально! Та я в житті тобі не повірю! І якщо ти думаєш, що твій Генерал тебе врятує, ти глибоко помиляєшся! Треба було тебе ще за першої зустрічі у фонтані втопити! - я обняла за талію застиглого чоловіка і визирнула з під руки, що продовжувала триматися за ручку. Схоже Артур, збентежений таким добрим ранком.

- Ну Мееей!- благаючи протягла, надувши губки качечкою. Але зла мордочка тварини, що металася напроти, показала, що на неї це анітрохи не подіяло. Миготячий над його головою хвіст з лисим кінчиком змусив приснутися від сміху.

- Смішно? Смішно їй! А мені, що тепер пропонуєш робити? Мене ж засміють. - Він різко перестав ходити з боку в бік і сів прямо там де стояв і похнюпивши голову жалібно м'явкнув.

Не витримавши, я вийшла зі свого укриття і підняла на руки сумну тварину. Він поклав лапки на моє плече, а личко сховав у вигині шиї. Нахиливши голову, потерлась щокою об місце між вушками.

- Пробач мені, будь ласка. Мені дуже подобається твоя вовна і зовсім не хотіла її портити це випадково вийшло. Чесно чесно.

- Не брешеш? - недовірливо примружився він. Усміхнувшись, хитнула головою і чмокнула його у вологий носик.

- Хочеш я спробую якось виправити це?- кивнула на його підтиснутий до лап хвіст.

- Хочу.- буркнув він починаючи мурчати від моїх погладжувань. Хіхікнувши від його грізного тону, що ніяк не в'язався з виразом мордашки, поставила його в найближче крісло і вирушила нарешті привітатись зі своїм нареченим.