Розділ 1. Закінчимо розпочате. Частина 1

Сидячи на колінах у Артура, я відчувала все наростаючу слабкість. Мені добре знайомий цей стан. Так відбувалося кожного разу, як я використовувала магію тільки сильніше, до втрати свідомості. Зараз - це було лише невелике нездужання, що означає, — рівень моєї магії все-таки зріс хоч і зовсім трохи. Очі тримати відкритими ставало все складніше і я рідше відповідала Мею.

- Настя? Що з тобою? - Звичайно ж кіт помітив те, що я мугукала і кивала зовсім не в попад.

- Все нормально. Просто втомилася трохи. Магія все ще дається мені важко.- Незважаючи на свій стан, я не могла собі дозволити заснути. Артуру, напевно, зараз дуже важко. Він дізнався про таке, що будь-кого може збити з ніг. Я маю бути поруч.

- Мила, давай я віднесу тебе в спальню і ти ляжеш спати. - Запропонував Артур, виринувши із  думок, що його поглинули.

Не підводячи голову з такого зручного плеча відповіла цілком бадьорим голосом, хоча й очі мої вже напівзакриті.

- Ні. Я не хочу спати!

- Я бачу. - посміхнувся він, відповівши з глузуванням у голосі.- День був довгим, ти сильно втомилася. Ще й це...- знак у бік місця, на якому недавно сидів хлопець.

- Я не хочу. Не хочу залишати тебе одного в такий момент... Я хочу бути поруч...- з кожним словом мій голос ставав все тихішим, а паузи довше і останню я говорила вже будучи на краї і спливаючи в обійми Морфея.

Артур Дразійський

Не встиг я остаточно поринути у свої думки і спробувати зрозуміти, що все ж таки відчуваю до слів Мілва, як почув раптово змінену тему розмови Хранителя і Насті. Стрепенувшись, глянув на відьмочку. Вона сиділа на моїх колінах розслаблено розвалившись і опустивши голівку на моє плече. Її руки безвільно лежали на моїх грудях, а повіки вже майже закриті наступної миті сховали її затуманений, сонний погляд. На мою пропозицію віднести її щоб вона спокійно відпочила, мені рішуче відмовили сказавши, що залишаться і підтримають мене. З усмішкою вислухавши її заспокоєний поясненням нездужання дівчини, що виявилося лише втомою від використання магії, а не черговим паразитом або того гірше. Я погладив її по щоці і, піднявши на руки, акуратно заніс у кімнату і поклав на ліжко. Знявши халат відкинув його на пуф, помилувався соковитим і бажаним тілом Пиріжки з подихом накинув на неї ковдру. Ні, чоловіки мене безперечно не цікавлять у "такому" плані. А особливо Мілв. Мені було б начхати на його пристрасть до власної статі, якби він не вивалив свої хотілки на мене, а особливо на Настю. Їй і так нелегко, ще він зі своєю любов'ю. Якщо він не відмовиться від нав'язливої ​​ідеї мене в себе закохати, а слова про те, що хтось йому пообіцяв мене змусити загорітися почуттями до хлопчика не були лише марення або ж його обдурили і він зв'язався не з тими магами, нам з його батьком доведеться вжити заходів. Сподіваюся, Лорд Тревіс буде розсудливим. Хоча, він цілком нормальний чоловік і завжди добре виконував роботу, але коли справа стосується сина можуть виникнути проблеми.

- Артур.- голос Хранителя пролунав за моєю спиною. Я стояв біля ліжка Анастасії і милувався її умиротвореним обличчям. Повернувшись у бік звідки і пролунав голос, побачив Мейнара, що сидів у дверях. Він уважно дивився на сплячу Настю, не відриваючи погляду.

- Хранитель? - Я не міг зрозуміти, що його так зацікавило.

-Артур, вона чиста душею і серце, але її щось гложе. Сильно. Ти повинен допомогти їй подолати це. - казав кіт не дивлячись на мене.

- Але як? Я ж не знаю, що саме! - розгублено відповів і повторивши за хранителем глянув на дівчину. По її обличчю було складно зрозуміти, що її мучила тривога.

- От і дізнайся! - пробурчав кіт і зник у вітальні. Коли я вийшов за ним, його вже не було. Пішов.

Стук у двері вивів мене із задуму. Здригнувшись, зітхнув і пішов відкривати. Щось мені підказує, що сьогодні я лягти спати не зможу.

- Артур, ти звичайно вибач, але і сам розумієш така подія не терпить зволікань. - З порога почав Корнел. Він був трохи розпатланий. Схоже, вже спав.

- Ходімо, Мілв в одній з гостьових кімнат.- зачиняючи двері сказав я Правителю, чудово розуміючи про, що він каже. Настіна охорона біля дверей вдала, що не чує нас.

- А Настя?

- Вона спить.

-Зрозуміло. Втомилась мабуть?

- Ага. Чесно я не думав, що таке взагалі можливо. Я про ситуацію з Лордом, - поділився думками з другом.

- Я теж. Для мене це такий самий шок, як і для тебе. Але може розповіси в подробицях, що сталося мені пояснили лише загалом.

Втомлено розтріпавши волосся на маківці я пояснив все як було.

- Що думаєш?- поставив запитання після того як закінчив розповідь, а мовчання Імператора стало затягуватись. Ми вже майже дійшли до кімнати, в якій поки, що був Мілв.

- Що думаю? Да нічого! Я вперше з подібним стикаюсь. Але якщо слова про те, що йому хтось допомагав тебе заманити, будуть правдиві нам доведеться його покарати. А ще ці загадкові "вони"? Куди кхарх його задери вляпався цей хлопчисько?! Лише з поваги до його батька я поки нічого не робитиму, але ... - він багатозначно замовк напівслові. Але я й так знав, про що він. Його чекає в'язниця на багато років, хоча за таке покладається плаха, але як і сказав Корнел з поваги до його батька покарання не буде настільки суворим. В Імперії Разіс приготування, продаж та купівля приворотного зілля карається зі всією серйозністю. Його прирівнюють у небезпеці до ментального паразиту, впливу якого зазнала Анастасія, та заходи покарання за ці два дійства порівняно жорсткі.

- Ваша Величність.- вклонилися солдати, приставлені до дверей кімнат, у яких і був Лорд. Усередині знаходилися ще двоє, але це були не ті, хто його затримував так як то була особиста охорона Анастасії я і відправив їх виконувати свою роботу, поки сам зайнятий.

- Де він? - Запитав Корнел, оглядаючи приміщення і не знаходячи винуватця всього.

- У спальні Ваша Величність.- відрапортував чоловік, який стояв вище за званням, і вказав на одну з дверей. Ми попрямували туди, але той же воїн зненацька зупинив мене. Кивнув Корнелові, що нехай іде я тут сам впораюся, подивився на воїна.