Розділ 17. Гніть любові! Частина 1

Окрилена знахідкою, я на превеликий подив, не загубилася, і цього разу з легкістю змогла знайти бажаний кабінет правителя, без чиєїсь допомоги. Ось і добре, сподіваюся він не дуже зайнятий. Я просто не можу зволікати хоч мить. А якщо затримаюся хоч трохи, то мене розірве на шматочки. Недавня втома зникла ніби й не бувало, а все тому, що я знайшла те, про що мріяла все своє недовге відьминське життя. Лабораторію. Ні, звичайно, те приміщення, що я знайшла складно назвати так, але в мене багато часу попереду. Головне зараз, щоб Корнел дозволив його забрати собі, а далі вже я спробую все облаштувати як треба. Підлетівши до дверей, перевела подих давши собі хвилину, щоб заспокоїтися і постукавши увійшла. Корнел стояв біля стелажу з книгами та папками, зосереджено, щось вивчаючи з фоліанта у своїх руках. На мій прихід він лише трохи повернув голову, кинув швидкий погляд, кивнув і знову заглибився в читання.

- Настя, ти, щось хотіла? - Запитав він, підходячи до дивана і сідаючи в нього. Я кивнула, але згадавши, що він цього ніяк не міг побачити, відповіла в голос:

- Так. У мене є невелике прохання .- зам'ялася, не знаючи як про це розповісти, коли бігла сюди якось і не думала про подібне.

- Оу, і що ж це за прохання? - Зацікавлено підняв він голову, відриваючись від читання. Схоже, я змогла його здивувати. Ось тільки добре це чи погано ще не ясно.

- Ну... Тут така справа... Загалом, ми з Артуром влаштували прогулянку по замку, оглядаючи все навколо.- Почала я свою розповідь заздалегідь.

- Ну це добре. А від мене ж ти чого хочеш? - кивнув він запитально згинаючи брову.

- Коли ми вже поверталися назад, то зазирнули на підземні поверхи. - продовжувала я свою розповідь.

- Так .. І що ж ти там знайшла? - Голос Імператора став настороженим.

- Там є покинута кімната. Вона пуста. Вся в пилюці і видно, що нею уже давно не користуються, та й коли взагалі туди заходили теж невідомо, але явно дуже давно.- про тараторила сподіваючись на найкращий результат для своєї витівки.

- Так, там багато таких приміщень. Підземні поверхи давно не використовуються активно. - підтвердив він очевидне, так само залишаючись напруженим.

-І я про те ж! Як тільки я помітила таку підходящу площу, побігла до вас з проханням віддати її мені. - радісно вигукнула.

- "Підходящу площу" для чого? - Не зрозумів він.

- Так, нічого особливого. Запевняю вас нічого небезпечного. - Ухилилася від прямої відповіді, боячись отримати відмову. За спиною ж схрестила пальці, бо сама у своїх словах не була впевнена. Хто його знає.

- "Нічого особливого" кажеш? - Я відчайдушно закивала. Він недовірливо дивився кілька довгих миттєвостей, але вирішивши, щось для себе відповів. - Щось мені слабко віритися в твої слова... але, я схильний довіритися, тому віддам розпорядження, що б там все упорядкували і передали на повне твоє розпорядження. - У мене як камінь із серця, пішло все хвилювання.

- Що правда?

- Так.

- Ураа! - Не стримала вигук радості, який заглушив звук дверей об стіну. Розвернувшись помітила нітрохи не захеканого нареченого. Але його промовистий погляд говорив про те, що він злий.

- Арті, а мені дозволили забрати її собі! - Пішла на випередження, не даючи йому навіть рота відкрити.

- Серйозно? - Здивувався він, забувши про недавній гнів і подивився на Корнела. Той підтверджуючи мої слова кивнув з усмішкою на губах. - Ти рада?- поцікавився у мене Арті з усмішкою розчулення дивлячись на мене.

- Так! - радісно вигукнула я енергійно киваючи головою, нагадуючи в цей момент китайську іграшку у якої голова на пружині.

- Тільки Анастасія, нічого небезпечного! Ти обіцяла. Боюся, що якщо ти постраждаєш, Артур мені не пробачить. - хитнув правитель головою, суворо дивлячись на мене. Я ще енергійніше затрясла головою, від чого чоловіки розсміялися в голос. Ми вже збиралися йти, коли я згадала про дещо ще.

- А можна... - розвертаючись до Корнела, запитала.

- Щось ще Настя? - Здивовано підняв він брову, вже повернувшись до вивчення фоліанта.

- Так. Якщо можна я хотіла б взяти участь у прибиранні та облаштуванні тієї кімнати.

- Звичайно можна. Взагалі, так спочатку і мало бути, все-таки це тобі в ній робити ... що ти там хочеш. І брати участь у перетворенні місця, ти теж маєш. Тому жодних проблем.

- Дякую! - щиро подякувала, виходячи з кабінету слідом за нареченим. А вже по дорозі до кімнат, мене все ж таки розпитали про необхідність приміщення.

– Я з дитинства мріяла про особисту лабораторію. Про те, що зможу вільно чаклувати без браку магії. Але як ти знаєш, здійснити її стало можливо тільки тут. Зараз, у мене ще не так багато можливостей, все-таки магія не так швидко наповнює моє тіло як хотілося б, але є те, що я можу вже зараз.- мене нагородили швидким поцілунком у губи, за прагнення та самовіддачу. Радісна, і чого вже там, щаслива я впорхнула перша в наші кімнати, що зустріли мене накритим столом з вечерею і пляшкою вина, що полюбилося мені, між двох зручних диванів.

- Це скільки часу пройшло? - вражено вигукнула, повертаючись до чоловіка.

Але замість відповіді мене пристрасно і нестримно поцілували. Сильні руки обвили талію, піднімаючи над підлогою. Швидко прийшовши до тями, відкинула всі непотрібні зараз думки зосередившись лише на відчуттях, віддавшись бурхливій пожадливості. Піднявши руки, обійняла міцну шию і заплуталася в чорних локонах. Мої губи цілували, пестили, терзали, зминали, підкорювали з перемінним успіхом. Я ж, не відставала, несподівано прикусивши його нижню губу, викликавши цим здавлений гортанний стогін.

Права рука Артура плавно перетекла з талії на потилицю, трохи повертаючи мою голову під іншим кутом. І так, так стало ще солодше! Його язик увірвався в мій рот, пестячи все, до чого дотягувався. Піднебіння, язик, зуби. Я відповідала тим самим, сплітаючись у боротьбі за першість. Захоплена ротом Арті, я випустила з уваги другу руку чоловіка. Вона ж у цей час подорожувала по моєму тазу та нижніх дев'яносто і спустилася до краю подолу, залізши під нього. І ось, гаряча, усипана дрібними мозолями і шорстками, велика долоня торкнулася оголеної, немов дріт, шкіри стегна. Мене прострелило від збудження, що пробіглося, від одного лише невинного дотику. Стогін, зірвався з моїх припухлих губ і наче у відповідь, з горла нареченого вирвався тихий рик. Цей звук, що прокотився по мені нестримною хвилею, осів десь унизу живота. А його долоня навіть не думала зупинятися, не даючи мені прокинутися від усіх відчуттів, приносячи все нові, повільно просуваючись вгору. Не пам'ятаю, коли вона перемістилася із зовнішнього боку на внутрішню, вклинюючись між судорожно зведеними колінами.