Розділ 11. Друзі. Частина 2

Після того, як розмови самі собою зійшли нанівець і більше ентузіастів на моє гноблення не знайшлося, Імператор оголосив про закінчення вечері. Я було видихнула з полегшенням і вже розмріялася, як плаватиму в теплій воді, з великою подушкою з піни, що смачно пахне, а потім завалюся на м'яку постіль, в обійми свого чоловіка. Але, коли ми вийшли із зали, Артур попрямував у зовсім інший бік, протилежний нашій спальні, за інерцією ведучи мене за собою. Мені було дуже цікаво і питання так і рвалися, як з рогу достатку, але доводилося стримуватися, тому що в коридорах все ще снували різної зовнішності особи і послаблювати, скажімо оборону, не варто. Тому я слухняно йшла за нареченим, з гордою поставою і серйозним виразом обличчя. І ось, через безліч поворотів ми зупинилися, біля непримітних дверей, у погано освітленому коридорі. На вулиці, вже давно було темно, а великий, не звичний для мене місяць, стояв високо в небі серед яскраво виблискуючих зірок. Біля дверей ми зустріли деяких присутніх на вечері Лордів, на чолі з Корнелом та його родичкою.

Обмінявшись ввічливими кивками, ми у повному мовчанні увійшли до приміщення. Пройшовши у велику, яскраво освітлену кімнату, - після темного коридору очі трохи різали, але це швидко минулося, - з кількома диванами, безліччю крісел і невеликим столиком між ними, з розставленими на ньому келихами та кошиком, з дуже смачним вином. По собі знаю. Саме його ми тоді пили з Меєм. До речі, сам він теж тут був, розслаблено розвалившись в одному з крісел.

Ми з Артуром, привітавшись з котом, що підняв на наш прихід, голову посідали на один з диванів. Несподівано, мене притягли ближче до себе, обнявши за талію. Схоже те, що весь вечір у нас не було можливості доторкнутися один до одного і відкрито висловити свої почуття, відіграло велику роль у його емоційному стані. І зараз йому це потрібно. Я ніяк не заперечувала на його дій, а навпаки зручніше влаштувалась в бажаних обіймах, спостерігаючи як розсаджуються інші. Навпроти нас, сіла та сама таємнича дівчина, імені якої я так і не впізнала і з усмішкою дивилася на нашу композицію. Це перші її емоції за весь вечір, з моменту, як вона увійшла до зали. Нічого собі. Я думала, вона завжди така... Стримана. А виявляється, он як. Помітивши мій погляд на неї, вона пояснила свою реакцію.

- Ви так мило дивитесь. Я ще жодного разу не бачила, щоб Артур, так відкрито виявляв свої емоції. Ти явно добре на нього впливаєш. Корнел правду говорив, а я вже думала бреше. Але ні. - Я ще більше здивувалася. Мої брови, погрожували злитися з рисою початку росту волосся і назавжди залишитися там.

- А ви... - все ж таки, змогла видавити.

- Я, - молодша сестра, Великого Імператора, славетної Імперії Разіс, Корнела Ельзайн, Санса Ельзайн - наслідна принцеса і донедавна єдина дівчина в цій різношерстій компанії. Тепер нас двоє. Наодинці, можеш називати мене, просто Санса. - радісно вигукнула вона і несподівано підморгнула.

- Санса! - приречений вигук Корнела і ще кількох чоловіків, змусили мене вийти зі ступору.

- Що я сказала? Це ж, правда! - не зрозуміла вона їхніх обурень. Або зрозуміла, але вирішила цього не показувати. Надто вже хитро, поблискували у неї очі.

Переглянувшись з Артуром, я не витримала і розсміялася. Разом з цим сміхом, виходила вся напруга, що накопичилася за вечір. З кожним вдихом мені ставало легше. І пута, що тримає моє тіло в полоні, нарешті спали, давши мені повністю розслабитися. Моєму сміху, вторили ще кілька голосів, у тому числі й Артура із Сансою. Віддихавшись я озирнулася, помічаючи хто ж прийшов сюди разом з Імператорською сім'єю. Так. Як і очікувалося, не обійшлося без Лероя. Також, що сидить поруч із ним за вечерею чоловіка, - Вінтес Раніл так, здається, його звали. Ще тут був придворний маг - Лекс Парвод і все. Того огидного... Кхм, не доброго чоловіка і "красенів" з їхніми "дочками", дякувати Богу, не було і далі терпіти нав'язливих персон не доведеться. А нічого, така компашка зібралася. Імператор, наслідна принцеса, Перший Радник, Придворні Маг і Лікар, Генерал і... Я. Клас. Мені здається, чи я тут трохи зайва? Але, недавня міні суперечка і кинута на наш рахунок фраза принцеси, дає надію на те, що я зможу влитися в їхній колектив і почуватися комфортно в їхній компанії.

- Насте, тобі напевно цікаво, чому ми зібралися тут? - почав розмову Корнел, чим привернув мою увагу. Він сидів біля своєї сестри.

- Так, мені дуже цікаво, чому замість того, щоб іти відпочивати в кімнату, після такого довгого і втомливого дня, ми прийшли сюди? - Не змогла стримати докір у голосі.

- Кхм.. Вибач. - Він відвів погляд. - Просто, тобі треба знати, кому ти можеш тут беззастережно довіряти і не ховаючись просити допомоги. Все ж таки, мати надійних людей потрібно.

- Ви хочете їм все розповісти? - Здивовано запитала я, знову обводячи поглядом усіх.

- Так. Тільки якщо ти не проти. Це все ж таки твоя таємниця і чи розкривати її комусь, вирішувати тільки тобі.

- Ви їм довіряєте?

- Так, - впевнений погляд. Хм. Перевела погляд на Артура. Він підбадьорливо посміхнувся і кивнув. Отже, все нормально, і розповісти їм можна.

- Тоді гаразд.- спокійно кивнула я.

- Корнел? В чому справа? Що ви, приховуєте? - Насторожено почала допитуватися Санса.

- Не хвилюйся. Нічого особливого... - ага, взагалі нічого такого. Подумаєш, попаданка? Дрібниці життя. Таке, з усіма може статися. Скепсис, так і відбивався у всьому моєму вигляді. Хіба що в голос промовчала. Це помітили й інші, вперши ще більш зацікавлені погляди в Імператора. Він розповів їм усе, що сталося за кілька днів. Пояснив, чому ми вирішили це приховувати і взагалі всі обставини. Вони м'яко кажучи, були шоковані.

- Ти правда з іншого світу? - Гучний вигук принцеси, змусив мене підстрибнути на місці.

- Угу.- моє підтвердження, привело її в захват.

- І який він? Хто там мешкає? Чи правда, що у вас майже зникла магія? А як же ви без неї? А ти – відьма? Як ви відрізняєтесь від магів? А як ви насправді познайомилися з Артуром? А, що...- питання лилися рікою, змусивши мене в шоці відкривати і закривати рота, не знаючи, що відповісти.