Розділ 4. Розмова по душам

- Думаю, настав час, нам поговорити! - промовив чоловік, після того, як зайшли у вітальню і посідали на диван, якийсь час ми сиділи в незручному мовчанні, але Артур все ж таки порушив його.

- Так.

- Ти не сердишся? - Здивовано запитав Генерал, почувши мій спокійний голос.

- Ні. Чому я повинна сердитися? - Щиро не розуміючи його питання, відповіла я роздумуючи про те, що не до кінця розумію його. Адже я цілком чітко сказала, не один раз, що не проти його в ролі чоловіка. Навіть сама попросила продовжувати залишатися в одній кімнаті. Не заперечувала, коли він назвав мене своєю нареченою перед тими дівчатами. А він, досі думає, що я брешу чи відмовлюся? Хто ж його так переконав, що жінка не може ним зацікавитись? Невже, лише через зовнішність, всі дівчата від нього відверталися? Тут немає адекватних представниць жіночої статі? Тільки схиблених на стандартах? Ну, нічого я швидко примушу змінити свою думку і його, і тих, хто думає інакше! Прийнявши це рішення, я повернулася до чоловіка. Він сидів і з невірою на мене дивився. Так, схоже тут і справді все дуже запущено, треба брати все у свої руки!

- Артур! - Покликавши його на ім'я, я дочекалася коли він зверне на мене всю свою увагу і переконавшись, що він мене слухає, приступила до свого завдання. - Я - відьма! А ми ніколи не кидаємо слів на вітер! Якщо я сказала, що не серджусь, значить так і є. Якщо я сказала, що ти мій чоловік, так воно і є! - Бачачи, що він все ніяк не хоче повірити моїм словам, що помітно за його виразом обличчя, я зітхнула.

- Не виходить так, підемо іншим шляхом! - Не голосно для себе, шепнула я і перейшла в наступ, раз наш генерал не хоче мені вірити.

Піднявшись зі свого місця, чим змусила Артура ще більше злякатися. Обійшла його коліна, зупинилася навпроти, поклала руки йому на плечі, і натиснувши змусила спертися на спинку, розташувавшись у зручнішу позу. Нічого не розуміючи, чоловік не чинив опір і робив те, що я від нього хотіла. Підтягнувши штанини, ох, як же добре, що я не в короткій спідниці, вмостилася на шокованого чоловіка верхи, від чого його очі полізли на лоб. Він явно не очікував від мене таких дій, але якщо не хоче розуміти слова, я доведу йому діями.

Сівши по зручніше, трохи посовалась на міцних стегнах, що відчувалося навіть крізь тканину, чим викликала здавлений стогін генерала. Задоволенно усміхнувшись, обійняла його однією рукою за шию, а іншою зарилася в таку м'яку шевелюру. Ніжно погладжуючи його потилицю та шию ззаду, я приступила до другої спроби.

– Артур. Те, що я тобі говорила з першої нашої зустрічі, була чиста правда! Я - не опустилася б ніколи, до того, щоб брехати, тим більше про почуття.

- Але ти мене зовсім не знаєш. Та й моє обличчя...- домовити я йому не дала, безпардонно перебивши.

- Та, як ти не розумієш? Мені абсолютно байдуже, на твій шрам! Та, якби у тебе було навіть усе тіло в них, я б не стала цього боятися чи вважати, що через них ти став якимось не таким! Про те, що я тебе зовсім не знаю, то це проблема, яку ми з часом вирішимо! Зрозумій, те, що я відчуваю, не піддається жодним людським визначенням! Сама моя суть твердить мені, що ти той, поруч із ким я буду щаслива, без тебе буду не повноцінна та нещасна! Тоді в льоху, перше, що я побачила це твоя посмішка і неймовірний чарівний сміх! Він ніби пробудив мене! Всі мої почуття сколихнулися, розігралися і потяглися до тебе! У своєму світі я була абсолютно байдужа, холодна і навіть насторожена до чоловіків! Ніхто, мене не цікавив, всі були суцільною сірою масою, яка мене не зачіпає. Якби я залишився там, так і прожила б своє життя, з часом зачахнувши! Але я потрапила сюди до тебе. І мені подобається в тобі, абсолютно все! Твої очі, неймовірного і такого кольору, що затягує! Твоє густе, шовковисте волосся, що манить і на вигляд жорсткі губи. Навіть, твій шрам! - Під час промови я погладжувала і цілувала кожну частину, яку називала. Але губи поки що залишила, поцілувавши тільки куточок, інакше не доведу думки до кінця. Зупинившись на рубці, я придала йому більше уваги. Від кожного мого дотику чоловік здригався, але потім перестав. Смуга перекреслювала частину брови, зачепила куточок ока, розкреслила щоку і закінчилася біля нижньої губи, трохи заходячи під неї. Хто ж лишив її? Потрібно буде дізнатися, але спочатку закінчимо з цим!

Нахилившись, я ніжно торкнулася губами до початку шраму на брові. Від дотику, мій генерал різко втягнув повітря і нарешті обійняв мене. Задоволена результатом, я продовжила! Повільно, опускаючись униз по лінії, не пропускаючи жодного міліметра, пестячи його шкіру. Куточок ока, щоку, бороду, куточок губ. Коли я вже була за крок від того, що б нарешті доторкнутися до його губ, повноцінно, мені спало на думку, яка може дуже багато поміняти, якщо виявиться правдивою. Відсунувшись, я заглянула в очі генералові. Він дивився на мене з ніжністю та зневірою. Наче почитавши мої думки і раптові сумніви, він заговорив раніше, ніж я поставила питання.

- Анастасія, мої почуття дуже схожі на твої і це мене найбільше вражає! Прошу не думай, що я тобі брешу або хочу якось уникнути своїх слів і пропозиції. Це зовсім не так. Я, раніше ніколи такого не відчував і для мене, це все нове і шокуюче. Я не можу відірвати від тебе погляду, всі мої думки тільки про тебе і твої неймовірні вчинки. Мені складно повірити в те, що така приголомшлива дівчина взагалі звернула на мене увагу. Увесь час мені здається, що я тебе не гідний і зовсім тобі не підходжу. І думки про те, що ти можеш піти чи зникнути, розривають моє серце! Я, не хочу тебе втрачати і те, що ти до мене відчуваєш, змушує мою душу тремтіти! Я не знаю, кому дякувати за те, що ти з'явилася в моєму житті! Вперше, за багато років я так щиро сміявся і взагалі виявляв емоції, і все це завдяки тобі! - Поклавши долоню мені на щоку, він почав ніжно її погладжувати. Щасливо посміхаючись, я притулилася до неї сильніше.

-Я так довго, була одна! Навіть маючи маму і сестру, я все одно відчувала себе самотньо! - не розуміючи себе від напливу відчуттів промовила я.