Розділ 2. Артур

Прокинулася я з "невеликим" похміллям. Ну, як з "невеликим", таке відчуття, ніби мене не перестаючи-кілька годин довбали кувалдою по голові, періодично заливаючи в рот, щось дуже гидке, після чого залишився присмак гів... кхм екскрементів кота. Ну, та добре, чого я очікувала, наклюкавшись спочатку у себе в світі, потім потрапити в інший, протрезвіти і знову напитися, тільки цього разу з котом, та непростим, а говорячим. Ще я встигла погодитися вийти заміж за незнайомого мужика. Хоча, як незнайомого я ж знаю, що його звуть Артур і він генерал. Хм.. якось обмаль інформації, але куди наша не потрапляла. Тим більше, що я зовсім не проти, а всіма руками за. Як тільки побачила, його аквамаринові очі і широку, гарну посмішку в обрамленні невеликої бороди- моє серце здригнулося. Я одразу зрозуміла, що він-мій і нікому його не віддам. А його пропозиція, хоч і була сказана жартома, дуже доречно, навіть протрезвівши я згодна прийняти її. Вся моя відьмівська сутність тягнеться до нього, явно натякаючи, що такий шанс упускати не можна. І буду дурою, якщо не піду її заклику.

Розплющивши очі, стала озиратися. Я була в спальні та явно чоловічїй. Все просте, нічого зайвого і в спокійних кольорах. Інтер'єр нагадував, що сучасність поєднана зі старовиною. Якось, так... Ліжко, на якому я лежала, була двоспальним. Бежева білизна-без малюнків, дуже приємна на дотик. Що ще я помітила, так це те, що спала я в одязі і ніхто мене не переодяг. Зняли лише туфлі та вкрили зверху ковдрою.

Ох, все, більше з такою головою я не можу думати. Повалявшись ще трохи, все ж таки вирішила вставати і йти на розвідку.

Не взуючись, повільно й намагаючись сильно не турбувати голову, вийшла за двері і потрапила у простору та світлу вітальню. Вона була в такому самому стилі як і спальня. Посеред кімнати кавовий, низенький стіл, а довкола крісла та дивани. На одному з них сидів Артур, що глянув у мій бік, коли я вийшла. Усміхнувшись, він трохи сором'язливо підвівся.

- Доброго ранку, Анастасія.

- Доброго, Артуре.- не стримуючи себе, я щиро посміхнулася у відповідь, щоб через секунду скривитися від болю в голові, що стала пульсуючою. Помітивши це, чоловік переполошився і зі схвильованим виразом обличчя підскочив до мене, пропонуючи склянку з чимось незрозумілим.

- Випийте, це ліки. Допоможе вгамувати біль! - Не сумніваючись в правдивості його слів, я вхопилася за тару обома руками і залпом висушила все, навіть не зрозумівши смак вмісту. Від того, що я так різко закинула голову, мене трохи повело убік. Але впасти не дали міцні руки генерала. Підхопивши мене немов хмаринку, сів на диван і посадив до себе на коліна. Так як це цілком вписувалося в усі мої плани, на цього чоловіка я навіть і не пискнула на знак протесту, навіть для пристойності. Наплювати на все, адже його обійми-це ... Не знаю як описати словами. Ну такого шикарного чоловіка неможна впускати однозначно. Але я точно задоволена, а він сам схоже нічого не зрозумів, діючи інтуїтивно і на емоціях. Втім, навіть зрозумівши це, чоловік не намагався мене пересадити, а сама я вже точно не злізу. Тепер, випав дуже непоганий шанс пильніше його розглянути, що я не преминула зробити. Прямий ніс, підборіддя та вилиці погано видно, через бороду, але, що я безумовно запам'ятала ще з учора, так це те, що навіть через неї можна помітити ямочки на його щоках, коли він сміється. Губи прямі і тонкі, мені стало цікаво, які вони на смак і як відчуватимуться під час поцілунку.

Так, візьми себе в руки ще рано для цього! Встигну.

Давши собі уявного ляпаса я продовжила огляд. Брови-густі та чорні. Очі – кольору аквамарин, ніби затягують у свою глибину. Волосся шовковисте і приємне, доходило шиї. Насичено чорного кольору. Повернувши погляд назад до очей я зрозуміла, що він так само як і я уважно і з очевидною насолодою, розглядав мене. Ми сидимо так вже досить довго, але відірватися так і не змогли, доки не почули стукіт у двері. Здригнувшись трохи зніяковіла від свого захоплення. Я була в Артура на колінах, він міцно обіймав мене за талію, одна моя рука обвилася навколо його шиї, а друга закопалася глибоко у волосся і плюс, ми не відриваючись, дивилися один одному в очі. 

- Це, мабуть, сніданок принесли.. - ковтаючи слину, хрипко промовив він, проте не відводячи погляду, чого я теж не робила. - Ви як, вам легше? Нічого не турбує?

Прислухавшись до себе зрозуміла, що все минулося як і не бувало, я посміхнулася.

- Ні! Ваші ліки мені дуже допомогли! Дякую! 

- Я, дуже радий! - Відповів він також усміхаючись, тим самим показуючи свої прекрасні ямочки. Стук повторився.  

- Я думаю, ви хотіли б привести себе до ладу перед сніданком? 

- Ви абсолютно праві! - оглянула свої пом'яті та брудні речі, а ось, що у мене на голові, навіть уявити страшно. 

- Тоді, он за тими дверима, ви знайдете вбиральню з усім необхідним і якщо щось буде не зрозуміло, покличте мене і я все поясню. - вказуючи на непримітні двері в кутку, сказав він. Подякувавши і зітхнувши я все ж таки злізла з таких зручних колін і попрямувала у вказаному напрямку. 

За дверима знаходилася цілком звичайна і сучасна ванна. Хоча, скоріше басейн. Не надавши цьому особливого значення, тому що мене почала мучити природна потреба, я оглядалася в пошуках так потрібного мені зараз предмета. Побачивши, щось подібне до унітазу побігла і нарешті змогла облегшити свій організм. З полегшенням встала і не помітила зливу розгубилася, але кинувши погляд усередину зрозуміла, що він тут і не потрібен, тому що все очищається як би... автоматично. Ось що означає світ магії, не те, що в нас... Розібравшись із цим і помітивши дзеркало, підійшла до нього і мало не закричала. Там відобразилась я, але з мішками під очи ма, плямами та полосами від не змитої туші і величезним гніздом замість волосся. Ех, я б на місці генерала, побачивши щось подібне, що вийшло зі спальні, спробувала б його вбити, а не пропонувала  ліки, тим більше дивилася з таким захопленням. Ще трохи побившись над цією ситуацією, я роздяглася і залізла у воду. Вона вже була набрана і просто відмінної температури! Так приємно!