Я - собака

Уламки кохання

Ні. Їй треба повертатися додому, а не крутити романи з місцевими. І що, що Джек теж з її світу. Але як це пояснити, не образивши його?

- Ні.

Джек виявився ошелешеним таким ходом подій. Він прошепотів:

- Вибач.

І сніговий вихор закрутився навколо. Сніжинки мерехтіли в очах і заважали щось розгледіти. Коли вітер ущух, Джека вже не було, а вся морда (все обличчя) Лесі було в снігу. Куди пішов Джек невідомо. Тож Леся пішла додому.

***

Вдома на неї чекав дуже старий пес.

- Я – Фіна. Покровителька мудрості й знань. Я допоможу тобі. По-справжньому.

Леся дивилася на стару, а риси світу поволі розпливалися. Фіна посміхалася.

***

Леся розплющила очі й оглянула звичну кімнату. Й насниться ж таке! Але де вона змогла влітку обморозити обличчя?

Кінець

Цей кінець один з багатьох, які могли спіткати Лесю. Якщо він Вам не подобається, спробуйте піти іншим шляхом

Софія Стешакова

Подобається

#7586 в Любовні романи
#1791 в Короткий любовний роман
#3782 в Фентезі
#907 в Міське фентезі

У тексті є: собаки, потраплянка, вплив читача на історію

Відредаговано: 06.04.2023

Додати до бібліотеки

Поскаржитись