Поцілунок (паралельна версія)

Напевне так.

«Поцілунком» тут звалося звичайне лизання носа. І це зрозуміло, адже ротовий апарат собачих відмінний від родового апарату приматів. Але це все одно було дуже приємно. Якогось особливого магічного втручання не сталося і в цілому більше скидалося на те, що комета – просто привід для свята. Як Новий рік.

Зрештою почали сходитися гості. Галявина наповнилася шумом і лайкою. Хтось обморозив лапи, комусь гілля подерло сукню...

- Починається офіційна частина. Маю розповісти причину свого вибору облаштування свята і вислухати їхнє невдоволення, – посміхнувся Джек і пішов до каменя, вкритого інеєм, що стояв перед ними.

Він довго і захоплено розповідав про крижані ядра комет. Потім пояснював товщину снігу і кут під яким повинні бути крижинки, аби ідеально відбити світло. Здавалося, нібито він міг назвати та обґрунтувати точне місце кожної молекули води на галявині. Леся була вражена, наскільки велику роботу проробив Джек, і наскільки вона виявилася невдячною. Всі кричали про холод, гілля і вітер.

Джек спустився з каменю:

       - Ходімо, тут більше нічого робити.

Леся озирнулася і побачила: вогненні й весняні розтоплювали сніг і лід, заквітчували дерева, відганяли вітер…

       - Ми над цим місяць працювали, а вони за хвилину все переробили, – скрушно всміхнувся Джек. – Ходімо, я знаю краще місце.

Леся пішла за ним. Він повів її до високої гори.

***

Вони підіймалися вже з годину. Леся бачила інших собак, які милувалися кометою звідси. Але останні пів години вони були найвище. Зрештою, вони долізли до вершини. Тоді Джек ступив в провалля. Леся поглянула вниз – під лапами пса був лід. Ну звісно, Зимовий пес.

       - Чого чекаєш? – спитав він.

Леся заплющила очі й стрибнула. Під лапами був міцний лід, навколо – нескінчене небо, що палало холодними кольорами. Такий же холодний вітер поніс їх вперед. Під ногами були дерева, «Буди», собаки – над головою сяяли зірки та комета.

А потім вони впали. Лід розтав і вони полетіли вниз. Джек марно махав лапами у спробах створити новий – щось блокувало магію. Зрештою, якимось таємничим чином, вони сповільнилися і спустилися на землю. Перед ними зяяло величезне провалля.

       - Чорна діра! Тікаємо! – крикнув Джек.

І вони побігли геть від дивного провалля. Джек провів її додому і попрощався. Леся згадала, що так і не купила їжі. Тож. порившись в шафах, знайшла якихось круп і зварила кашу.

Поївши, вона заснула.

Аби лиш вона знала, що чекає вранці.

Наступний розділ – «Божевільний ранок (паралельна версія).