Подорож у спогади

 - Та нехай забирає, однаково не збиралася іти на те свято, – відповіла Леся.

Швачка всміхнулась. Руйнівниця вишкірилася. Що з нею не так? А тоді наштовхнулась на якогось крихітного собаку. Вона вже збиралася кинутися на нього. Раптом з Лесею щось трапилося. Вона гаркнула і сильний вітер зніс руйнівника. І пів магазину також. Сукня перетворилася на ганчір’я і вже нікому не була потрібна. Поки Леся усвідомлювала наслідки своїх дій, в її голові озвався голос.

Привіт. Я – Емма. Ти ж не збиралася все так залишити, чи не так?

Це остаточно розгубило Лесю. Той крихітний собака, з якого все почалося, підійшов до неї. Де поділася Джесіка?

 - Я ­– Мнемо, Пам’ять. Ходімо зі мною, дві душі.

Леся була вражена і вирішила піти за таємничою Мнемо.

Собака затягнув її на третій поверх дому Природи. Він мав скляну ротонду, оповиту ззовні плющем, стіни зі світлого мармуру і кілька дверей по колу. Вони пішли в найближчі.

Квартира Мнемо була меншою від Емминої, що здивувало Лесю. Вона провела її в гостьову кімнату. Стіни в ній були з того ж мармуру, а інтер’єр оформлений у небесно-блакитних  тонах.

 - Сідай, – Мнемо вказала на диван. – То як так сталося, що ти маєш дві душі?

 - Не знаю. Я, як завжди, лягла спати, а прокинулася собакою.

 - Це неправильний спогад.

 - Що?! – як спогад може бути неправильним.

Мнемо пропустила питання повз вуха:

 - Ти бажаєш дізнатися правду?

Чи можна вірити їй? Може, це все пастка? Частка-Емма хотіла якомога швидше забратися звідси. Подалі від Вищих.

Якщо Лесі слід відповісти «Так», читайте «Мандрівка у спогади».

Якщо їй слід дослухатися Емми, читайте «Вдома».