Я - собака
Собаки їсти не готують
Леся його майже не знає. А чи знала його Емма? Якщо знала, то це могло б поставити її в незручне положення. Тож вона обмежилася простими словами:
- Дякую! Бувай!
Той щось промугикав навзаєм, і Леся зайшла в кімнату Емми. Кімната, відведена собаці, була більшою за її квартиру. Шпалери були жовтогарячими, з листяним орнаментом. За запахом, кухня, напевне, ліворуч. Кухня, окрім того, що все було нижчим і мініатюрним, нічим від людських не відрізнялася. Леся не мала ані найменшого розуміння, як собаки користуються плитами та печами, та, на щастя, ким би не була ця Емма, вона була завбачлива, тож у холодильнику знайшлася вже спечена курка. Тримаючи тарілку в зубах, собака поставив її в мікрохвильову піч і увімкнула. Через деякий час погасло світло. Вчасно. Навіть поїсти не дали. Невже тут теж вимикають світло?
В кімнату увійшли. Леся вишкірила зуби на незнайомця, і… Їй в обличчя ліхтариком світила Джесіка.
- Ти чого в темряві? – спитала вона.
Леся розгублено глипала на Джесіку.
- О. ти їси? Я теж буду! – Джесіка сіла за стіл і почала їсти м’ясо. – До речі, скоро ж свято комети! Підеш завтра зі мною до торгового центру?
Якщо Лесі слід погодитися, то читайте главу «З людьми в торговий центр не можна»
Якщо Люсі слід більше концентруватися на повернені додому, а торговий центр їй геть не потрібен читайте главу «Знову Джек».
#7590 в Любовні романи
#1792 в Короткий любовний роман
#3784 в Фентезі
#908 в Міське фентезі
Відредаговано: 06.04.2023
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
