Всюдисуща Джесіка

Але байдуже. Їй треба вигадати, як повернутися додому. Але спершу непогано було б знайти ту «Буду», про яку казала Джесіка. Тож вона навмання обрала шлях і сподівалася, що він правильний.

***

Лесі здавалося, що вона блукає вже з годину і до того ж ходить колами. Врешті-решт, коли дівчина (собака) остаточно розчарувалася у своїх вміннях у навігації, вона почула знайомий голос:

 - Гей, Еммо! – Джесіка бігла через увесь парк. Коли вона зупинилася біля Лесі, додала: – Ти що, заблукала у Зоряних Хащах? Це геть на тебе не схоже.

Леся не знала, що відповісти. На щастя, Джесіка відповідей не потребувала:

 - Ти знаєш, Джек цього річ буде головою комітету з підготовки до прильоту комети Закоханих? Така довга назва, жах. Ні якось по-нормальному назвати. Назва жахлива, і свято обіцяє бути таким самим. Джек же зимовий пес, напевне натягають снігу, холодно буде, що і з «Буди» носа не висунеш. А це ж таке гарне свято! Про любов! Це мало бути б святом весни, квітів, сонця… Про що тільки Вищі думали, призначаючи зимового пса керувати святом кохання, що відбувається раз на 1000 років! Сидять на своєму поверсі, їх там космічним опроміненням опромінило і геть мозок втратили!

Допоки Джесіка розповідала, вони дійшли до «Буди».

Леся була злегка розчарована, коли «Буда» виявилася звичайною собачою будою. Та так було лише ззовні. Всередині розташовувався величезний хол з напівкруглими сходами, що вели на невелику алейку на рівні другого поверху. Посередині була закручена  драбина, поручні якої оздоблювало стилізоване під листя зварювання. На першому поверсі дверей було небагато, на другому по колу розташовувалися чотири, а третій ховався за оздобленим мозаїкою склепіння, там, напевно, і живуть ті Вищі. Джесіка повела  її на другий поверх. До дверей, що були справа від входу. Двері розчинилися перед ними й Леся пропустила Джесіку вперед.  Там їх очікував довжелезний коридор з купою нічим не позначених дверей. Джесіка звернула направо і двері опинилися перед нею.

Кімната, відведена собаці, була більшою за Лесину квартиру. Шпалери були жовтогарячими, з листяним орнаментом. Джесіка, не вагаючись, повернула ліворуч. За запахом, там напевне кухня. Кухня, окрім того, що все було нижчим і мініатюрним, нічим від людських не відрізнялася. Леся не мала ані найменшого розуміння, як собаки користуються плитами та печами, та, на щастя, ким би не була ця Емма, вона була завбачлива, тож у холодильнику знайшлася вже спечена курка. Тримаючи тарілку в зубах, собака поставив її в мікрохвильову піч і увімкнула. І раптом погасло світло. Невже і тут світло вимикають?!

 - Це ж сьогодні відключення світла. Ремонтують щось, – сказала Джесіка. – У тебе є свічки?

Леся не знала, проте в темряві вона шукати їх не збиралася:

 - Ні.

 -  Тоді я — спати. Підеш завтра зі мною до торгового центру? Свято, буде холодним і жахливим, але треба знайти нам гарні сукні.

Якщо Лесі слід погодитися, то читайте главу «З людьми в торговий центр не можна»

Якщо Люсі слід більше концентруватися на повернені додому, а торговий центр їй геть не потрібен, читайте главу «Знову цей хаскі»