Знайомство

Зрештою, Леся вирішила підійти й познайомитися. Проте не так-то все й просто. Коли вона знову поглянула його вже не було. Тож лишалося лише шукати ту «Буду», чи м би вона не була. Дівчина (собака) навмання обрала шлях та попростувала ним.

Несподівано хтось врізався в неї зі спини. Обернувшись, вона помітила… того самого хаскі.

 - Ой, вибач, не помітив тебе. Ти ж нова осінь. Емма, так? Я – Джек.

Леся непевно кивнула.

 - Ти ж до «Буди»? Давай проведу.

Сама вона туди однаково не дістанеться, тож дівчина погодилась.

Леся була злегка розчарована, коли «Буда» виявилася звичайною собачою будою. Та так було лише ззовні. Всередині розташовувався величезний хол з напівкруглими сходами, що вели на невелику алейку на рівні другого поверху. Посередині була закручена  драбина, поручні якої оздоблювала стилізоване під листя зварювання. На першому поверсі дверей було небагато, на другому по колу розташовувалися чотири, а третій ховався за оздобленим мозаїкою склепіння. Джек повів  її на другий поверх. До дверей що були справа від входу. Сам же повернувся до тих, що були просто над входом, але потім розвернувся до неї:

 -Ти ж знаєш куди далі?

Леся похитала головою. Вона взагалі тут вперше.  Не схоже, що Джек очікував на іншу відповідь. Двері розчинилися перед ним і він пропустив її вперед.  Там їх очікував довжелезний коридор з купою нічим не позначених дверей. Проте звідкись хаскі точно знав куди іти.

 - Всі коридори другого поверху однакові за планом. Я – Зимовий. Тож наші квартири повинні бути паралельними, – пес ніби прочитав її думки. Він повернув направо і вперся у двері. – Тобі сюди.

Далі пес розвернувся і пішов. Може слід віддячити йому?

Якщо Лесі слід запросити Джека на вечерю, читайте «Чому не можна пускати на кухню Зимового пса»

Якщо ж їй слід попрощатися з Джеком наразі, читайте  «Собаки їсти не готують»