Розділ 12. Знову відпрацювання покарання.

Лежачи на своєму убогому ліжку в розваленій кімнаті на горищі, я дивилась як капає вода... І жаліла себе, бо мені було важко, як фізично, так і морально. Я зовсім не пристосована до самостійного життя... Бо звикла, що за мене все роблять інші, а я по факту народження, отримувала все найкраще! Ніякого прибирання, готування, праці, тільки не важке навчання, що проходило в маєтку. Спочатку я навчалась зі своєю сестрою Розалією, та жодної магії, тільки, письмо, арифметика, географія, малювання, правила етикету, танці. Нас вчили вести справи в маєтку, те, що має виконувати жінка: керувати слугами, кухнею, доставкою продуктів. І найголовніше народжувати й доглядати за дітьми.

Стук у двері й без мого дозволу зайшла... Торі.

– Катаріно! Сьогодні відпрацьовуватимеш покарання!

– Знову у будинку ректора?

– Так! Сподіваюся дорогу ти пам'ятаєш!

І вручивши мені ключа, секретарка вийшла.

От, чого, а порції знущань від ректора мені зовсім не хотілось. Піднялась, взяла цілющу мазь, що залишилась після екзамену, наклала на рану, одяглась й вийшла на двір Академії.

Надворі було похмуро, ні сонця, ні дощу не було, тільки сирість від якої я старанно куталась у плащі, який довелось зашити. Вперше в житті шила, і відчула себе голодранкою, бо замість того щоб викинути порвану річ, я її зашивала.

Будинок ректора при світлі дня бачу вперше, він сіруватого кольору, збудований з каменю. Відчинила двері й хоч мені не розповіли що маю робити, та я здогадувалась, що те саме що попереднього разу.

Поскладавши розкидані речі, підмівши й помивши підлогу, я втомилась, та не має часу на відпочинок. Витираючи пил з книжкової полиці в голові крутились слова Габріеля. Цікаво звідки він знає що потрібна йому книга саме на другому поверсі? І навіщо йому ті символи? Я шукала їх у бібліотеці Академії, та нічого не знайшла.

Знала одне, що виконувати вимоги Габріеля – не буду!

Нишпорити в чужому домі  це — низько! І взагалі невідомо які будуть наслідки мого вчинку! Та я була впевнена що наслідки будуть непоправні, і Габріель використає отриману інформацію не на добро...

Відчинилися двері, і я побачила ректора, який не заходив, а сперся об стіну і виглядав втомлено і дивно:

– Що ти тут робиш? – важко дихаючи проговорив Аранаш.

– Мені Торі повідомила, що сьогодні я... – він не дослухав, перебив.

– На сьогодні вільна!

Мені не сподобалась різкість з якою було це промовлено, тому я швидко підійшла до дверей й уже хотіла їх піти, як побачила кров на стіні та дверній ручці. Цього тут точно не було... Перевела погляд на ректора, який досі підпирав стіну, й чекав щоб я пішла геть...

– Ви поранені? – знаю, що не моя справа, та не могла не спитати.

– Не люблю повторяти! – знову грубі слова...

Я повернулась до столу й взяла ганчірку й витерла стіну, потім ручку.Чоловік похитнувся, а мені порядком набридла його впертість і я взяла ініціативу у свої руки. Взяла його за руку, і хоч він не хотів приймати мою допомогу, та вибору не мав, тому сперся на мене. Я хотіла щоб Аранаш присів на диван й направлялась до нього.

– Мені потрібно на вверх...

Підніматися сходами було важко, й повільно. Ми зайшли нарешті до кімнати, я маленька й худенька, зовсім вибилась з сил, підтримувати важкого ректора.

Коли чоловік уже лежав на ліжку, я почала розчіпляти ґудзики на його плащі, щоб подивитись на рану. Й вирішити що робити далі.

На кілька хвилин ректор відключився, мабуть, сходи забрали в нього багато сил. За цей час я справилась з плащем і взуттям, і навіть сорочкою. Й побачила рани, їх було кілька, на плечі й животі. Наскільки глибокі та небезпечні я не могла сказати, бо зовсім не розумілась. Навіть не знала, якою зброєю нанесені чи стихією.

– Я покличу на допомогу!

Тільки це промовила, як маг з силою зловив мене за руку.

– Ні! Я скажу тобі що робити! Ти справишся сама...

– Я зовсім не знаю нічого...

– Справишся!

Кожне слово давалося чоловіку важко...

– Підійди до шафи, там знаходяться ліки, знайди чорну баночку... І з прозорою рідиною...

Я швидко вийшла з кімнати, набрала теплої води, як добре що залишилась тепла, взяла чисті рушники й повернулась. У шафі було безліч баночок і я була не впевнена що взяла потрібні...
Намочила рушник і змила кров з ран, яка продовжувала текти.

– Що далі?

Ректор лежав тихо, тільки його груди здіймалися в такт диханню. Він навіть очі не відкривав, тому не впевнена, що почув мене...

– Полий рани прозорою рідиною, потім чорною...

Так і зробила, полила прозорою, від чого ректор закричав від болю... Я налякалась, мені було страшно, а якщо наплутала щось, а якщо йому не стане краще?

– Продовжуй... – крізь стиснуті зуби прошепотів маг...

До болю стисла кулаки, приборкала свій страх, відкрила чорну баночку й приготувалась до найгіршого. Вилила в'язку рідину на першу рану... Рідина наче ожила й почала збільшуватися й закипати. Розуміла що це приносить нестерпний біль чоловіку, який стискав зуби, кусав губи, корчився від болю... Та не могла допомогти. Сльози проти моєї волі самі почали литись з очей, та треба продовжувати...

Коли я заливала проклятою рідиною останню рану, то маг лежав непритомний, це й на краще... Глянула на першу рану яку обробила дивною речовиною – кров зупинилась, й краї зовсім трішки затяглись. Це добрий знак.

Вода ледь тепла, та я не могла її підігріти магією і як це дратує, бо не хотілося залишати Аранаша самого й тратити час на підігрів води. Тому знову намочила чистий рушник і обтерла спочатку обличчя, яке мало мирний вираз, спокійний, далі груди й живіт. Повитирала й накрила ковдрою.

Йти в Академію, чи залишитись? Зробила крок до виходу та не змогла піти, не зможу заснути не знаючи, як почувається Аранаш. Тому присіла на край ліжка й прислухувалась до рівномірного дихання ректора. Дивилась на нього, він зовсім інший коли спить, молодший.
За годину, стан чоловіка погіршився, почався жар, і я прикладала до його чола мокрий холодний рушник.Поглядала на шафу з баночками та не ризикнула щось брати. Кілька раз маг марив і піднімався, говорив незрозуміле. Ще просив води...
Ось так пройшла ціла ніч... Під ранок жар спав, і я вирішила й не лягати спати, бо не має на коли.