Розділ 10. Борг.

Зранку я прокинулась від болю, мене нестерпно пекли кінчики пальців, наче горіли. А ще від шуму.

Джерело шуму знайшла швидко, надворі надав дощ, а оскільки моя кімната на горищі, яке не в найкращому стані, і дощ протікав і капав, а в деяких місцях і лився. Добре що це вода, з нею я зможу справитись, прикликала магію, і вода за кілька митей, не піднялась краплина за краплиною, а випарувалася! Чому? Так не повинно бути?

Після цього пальці ще більше запекло, уважно розглядала їх хвилин п'ять, і наче все як зазвичай, ніяких зовнішніх змін. Тільки біль не стихав...

Ігноруючи його насилу поснідала, і коли спустилась сходами у підвал, майже дійшла до аудиторії, як мене зупинив Габріель:

– Катаріно! Де пропадаєш, мабуть, в обіймах ректора!

Від його слів обличчя залило фарбою, навіть не червоною, а бурячковою. Чому всі навкруги думають, що між мною та Аранашом щось є, точніше не щось, а інтимний зв'язок? Чому? Про покарання я нікому не розповідала, тому ніхто не знає про те, що я була в його будинку. Невже ці чутки із за кілька моїх необдуманих фраз на екзамені? А ще ректор старший від мене, аж на... Здається вісімнадцять років, та без різниці на скільки він старший! Я йому не пара! Чому це ніхто не розуміє окрім мене?

– А ти що ревнуєш, що я обрала не твої обійми!

Знову, сказала, а потім подумала! Може існує якесь заклинання щоб це виправити?

– Якщо чесно то так! Мені це вкрай не подобається, я що дарма тобі допомагав добратись до Академії, а потім ще й поступити!

– Габріеле, твоїй наглості не має меж! Ти не допомагав мені скласти екзамен, я сама його здала! І взагалі у мене пара розпочалась, тому відійди з дороги!

Дивилась на нахабу з висоти свого росту, якого було вкрай недостатньо, хоч підстрибуй, це що треба було таке їсти, щоб так вимахати?

– Катаріно, ти головою часом не вдарялась?

Магу не сподобались мої слова і він розлютився не на жарт, з носа ледь пар не йшов. Він притиснув мене до стіни й мабуть, хотів розчавити... А я безрезультатно його штовхала від себе, бо навіть дихати було важко.

– Ти збожеволіла?

За секунду Габріель відскочив від мене, а я навіть не зрозуміла що сталось, поки не побачила на його формі пропалену дірку розміром як моя долоня і кров яка виступила з обпеченої рани... А запах обпеченої шкіри викликав в мені рвотний рефлекс, який я ледь, подавила.

– Це я зробила?! – запитала чи то себе, чи Габріеля...

– Та не я ж! Після пар зустрінемось, ти мені винна!

І він пішов геть. А я зайшла до авдиторії розгублена. Бо щойно використала магію вогню, сама не усвідомлюючи цього. Це лякало, бо так я можу нашкодити іншим...

Згадала Аранаша, його руки на моєму животі... Це він заставив мене розбудити стихію вогню, це все він винен!

"Не відчувши насолоди ти не відчуєш вогню. Не відчувши болю, ти не навчишся керувати вогнем! Це глибока й древня істина!"
Не таку вже й насолоду я вчора відчула... Та її було достатньо... За древньою істиною, щоб навчитись управляти вогнем, я маю відчути біль! Якось не хочеться мені болю!

Пари я звісно не слухала, думала про своє...
Тому на опитуванні отримала не відмінно, а добре.

* * *
Пари закінчились, а зустрічатись з Габріелем зовсім не хотілось...

– Йди сюди!

Побачила хлопця, красивий він, такі правильні риси обличчя, виразні вилиці, зелені очі, хоч і стихія вогню, губи... От тільки моє нутро підказувало, що це обманка, красива обгортка, а в середині...

Він вийшов на подвір'я Академії, де дощ всіх розігнав, тому адептів не було. А що нам тут робити? Й що він захоче від мене?

Зайшовши не далеко в ліс, він зупинився:

– Я хочу, щоб ти дещо для мене зробила!

– Що саме?

– У будинку ректора є невелика бібліотека, в якій знаходиться потрібна мені інформація.

– Я не крастиму книги!

– І не потрібно...

Він витяг листок паперу, на якому було намальовано кілька символів, їхнього значення я не знала.

– Тримай, знайдеш книгу "Воїни сонця", у ній мають бути ці символи й домалюєш яких не вистачає! Все зрозуміла?

– Навіщо тобі це? І з чого ти взяв, що я маю доступ до будинку ректора?

– Катаріно, досить прикидатись! Ти вчора була в будинку ректора, відробляла покарання! Мені байдуже чим ви займалися. Та символи ти мені принесеш!

Він говорив це з такою впевненістю, і злістю, що я поволі відходила, бо загроза що йшла від нього, ставала матеріальною...

– У тебе тиждень!