Розділ 9. Відпрацювання покарання.

Пройшло два дні, пари були одні й ті ж. Я старанно вивчала лекції й додаткову літературу, яку змогла здобути в бібліотеці.
Та на третій день коли я спокійно топала на вечерю, мене зупинила секретарка професора, Торі:

– Адептко Катаріно, сьогодні ви будете відробляти своє покарання, тому слідуйте за мною!

– Вже, зараз? Але ж я не встигла повечеряти?

– Накази ректора Аранаша не обговорюються!

Торі почала йти швидкою ходьбою, а я за нею, злісно дивлячись на її модні туфельки й обтислу довгу, чорну сукню. Якщо вона в сукні, а не в формі мага, отже не має звання, і не дворянка, бо дворянки не працюють. Тоді виходить Торі просто жінка, без магії та дворянського роду...

Ми вийшли з Академії і йшли її територією, все піднімались вверх, аж поки дерева не погустішали, повітря не похолоднішало. Нарешті показався будинок ректора, бо я навіть плаща не взяла з собою, була одягнена у форму, чорні штани, білу кофту з рукавами три чверті, ну і чорний піджак, на якому всього один круглий знак вогню:

– Ось тобі ключі, зайдеш в будинок, прибереш тільки на першому поверсі, на другий підніматися не можна. І приготуєш вечерю, ти маєш впоратись до десятої, тобто до приходу ректора!

Ой, як мені це не подобається... Першу чергу тому, що я зовсім не вмію прибирати й готувати, вдома цим ніколи не займалась... Та не хотілось себе цим видавати...

Зайшла в дім, зовсім не просторий як я представляла. Всього одна кімната на низу, кухня і коридор, на вверх я звісно не піднімалась.

З чого почати? Мабуть, потрібно запалити свічки, магічні вогники я не вміла створювати та було б непогано ще запалити камін, тільки як? От саме зараз, мені б знадобилась стихія вогню!

Поскладавши подушки на широкому, м'якому, темно-вишневому дивані, я взялась складати розкидані книги й листки, швидко підмела й вимила підлогу холодною водою. Витерла пил, який давно залежався. Зайшла до кухні, на столі стояв ящик з овочами, фруктами. Мабуть, ректор не встиг їх розібрати. Надто зайнятий! Наче я не зайнята, мені до речі, ще вивчити лекції потрібно на завтра. Після миття посуду, й проведення тих же процедур що й у вітальні, мені залишилось тільки приготувати їжу... Найпроблематичніше!

І взагалі звідки мені знати що їсть ректор? Знайшла м'ясо, порізала на шматки кинула в каструлю почекала кілька хвилин, щоб була скоринка і влила води, далі покидала до м'яса овочі, які знайшла, томати, кукурудзу, горошок, жовтий перець, картоплю. Що ще робити? Час майже вийшов, а їжа не готова. Дістала з ящика хліб зі спокусливим ароматом кукурудзи, і слойоні булочки. Помила фрукти й поклала в спеціальну вазочку, поскладала столові приладдя на стіл, фрукти й хліб з булочками, навіть заварила чай.

Годинник показував п'ятнадцять по десятій, а ректора не було...

– Адептко? Ви ще тут?

Поява ректора як і його запитання спіймало мене зненацька, хоч я його чекала... Дивне поєднання. Піднялась на ноги й не знала що відповісти...

– Не знала, що маю піти, думала навпаки, вас дочекатись, щоб ви перевірили виконану роботу і...

Хитрий вираз Аранаша мені зовсім не сподобався...

– Перевірити? Хм...

Ректор пішов у вітальню, я за ним, після не довгої перевірки, знайшлось чимало моїх недоробок, на які я навіть уваги не звернула.

– Чому не запалений камін, тут холодно як на дворі? І горять свічки, а не магічні вогники!

Ці ганебні зізнання, ніколи до них не звикну.

– Я не вмію!

– Не зрозумів? Тобто не вмієш? Твоя ж стихія вогонь!

– Так, та як ви пам'ятаєте, я обирала іншу стихію!

Гучний сміх, ні, регіт ректора, довго не стихав, він щиро, від душі насміявся!

– Катаріно, це просто в голові не вкладається, що Адептка факультету вогню не вміє розпалити камін! Це ганьба моїй Академії! Ну і тобі звісно!

Скільки ще образ я маю вислухати сьогодні? Та й взагалі, йому яка різниця?

– Підійди.

Сухий приказ, та чого б це раптом я маю виконувати?

– Я сказав...

– Я почула!

– Ти смілива дівчина, або не розумна! – промовляючи ці слова, ректор сам до мене підійшов, став позаду й обняв однією рукою за живіт...

– Що ви собі дозволяєте? Це не припустимо!

– Справді? А як на мене все досить просто, зрозуміло й дозволено!

Він зробив паузу, й перервав мою спробу відступити, поставив і другу руку на живіт й притиснувся ще ближче, хоч куди ближче?

– Ти маєш відчувати вогонь! Свою стихію, яка прийняла тебе, сама обрала й тече у твоїх жилах, не вода, як ти чомусь втовкла у свою руду голову, а вогонь! Гарячий як вулканічна лава, що протікає в надрах землі, і у вулкані... Вогонь – це ти, він в середині тебе.

Чоловіча, гаряча рука пробралась крізь мою кофту, обійшла майку і добралась до голого живота, що вкривався мурашками при кожному дотику... Я хотіла відштовхнути мага, вдарити, накричати, забрати його руки й припинити ці погладжування.. На які щось в середині мене відповідало теплом, що розгорялося з божевільною швидкістю!

– Що ти відчуваєш? Опиши подробиці?

– Я не можу? Це не правильно...

– У вогню не має кордонів, граней, тільки мета й насолода, що межує з болем. Не відчувши насолоди ти не відчуєш вогню. Не відчувши болю, ти не навчишся керувати вогнем! Це глибока й старовинна істина!  

Його руки не зупинялись, піднімались вище й знову опускалися, продовжували гладити...

– Уяви язики вогню, як вони виходять з твоєї руки й направ їх до каміна...

Я наче під гіпнозом, як жаба, що дивиться в очі пітону й заходить в його пащу, сама, добровільно, при цьому не припиняючи кричати!

Відчуття нереальні, я здаюсь на волю почуттів які захоплюють і піднімаю праву руку з якої іскряться іскри вогню, помаранчеві, в'язкі, мов живі, приборкую їх, перехоплюю ниточки й направляю до каміна. Язички вириваються з під моїх пальців і летять до цілі. Секунда і камін палає, як і я... Від сорому!