Розділ 7. Розподілення на факультети.

Увечері вся Академія світилась як новорічна ялинка, повсюди магічні вогники, лампадки, свічки. Далі всі були в очікуванні чогось грандіозного... Та тепер мене не обманеш, достатньо з мене вступного екзамену.

Вечеря як і сніданок з обідом проходила в польовій кухні й тільки годинник пробив 8.00, столики й лавки, самі почали розходитись в сторони. Зі сторони це виглядало чудернацько, та на це звертали увагу тільки новачки.

Стих шум, всі розступалися для поважного ректора, який повільно наближався до почесного місця. Аранаш був у формі Академії, на правій стороні чорного піджака багато металевих вставок, на плечах трикутники, круги, чотирикутники, деякі фігури з камінням, помаранчево-червоного кольору. Чорне волосся, що переважно вільно спадає до плеча, зараз було акуратно зібране у хвіст. Й сам чоловік, високий, стрункий, був дуже серйозним.

За німим наказом, адепти всі розійшлись по факультетах, а новенькі збилися в купу і я серед них, розгублена, стривожена...

– Вітаю адепти! П'ятнадцять років тому, я стояв на місці першокурсників, й чекав, як і ви, що буде далі... Й довгих, важких, та результативних сім років, я навчався, щоб отримати звання – Мага! Академію номер дванадцять закінчують тільки найкращі, недостойні відсіюються продовж навчання! Тому раджу вам новоприбулі адепти, вчитися, працювати над собою, вдосконалюватись й присвятити себе магії й королівству! А тепер розпочинаємо!

Ректор підняв обидві руки й перед ним загорілись чотири стихії, характерними для них кольорами. Земля – темно зеленого, вода – голубого, повітря – прозоре, і вогонь – помаранчевий. Стихії досягли розміру дверей і такої ж форми.

– Адепти, по черзі проходите у двері своєї стихії!

Адепти рухались доволі швидко, проходили у двері своєї стихії, що означало, що стихія їх прийняла, така собі своєрідна посвята, а потім приєднувались до інших адептів свого факультету.

До мене нахилилась Фоксі й проговорила у своїй спокійній манері:

– Катаріно, подумай добре, чи не помилилась ти з вибором стихії!?

– Звісно, я не помилилась!

Подумаєш, колір волосся рудий.

І Меган і Фоксі, зайшли в голубі двері, я за ними... Й за спиною почула шепіт адептів й навіть смішки. Глянула на ректора, який також на мене витріщався. І тут в мене виникло питання. А якщо моя стихія не вода? Не те, щоб я сумніваюсь просто цікаво стало, що тоді?

Коли до голубих дверей залишався всього крок, мене зупинив голос ректора:

– Адептко, ви впевнені, що це саме ваша стихія?

Я гордо відкинула волосся з плеча й не відповівши зробила останній крок.

І мене відкинуло від дверей на п'ять метрів і я б, мабуть, боляче вдарилась, та натомість зависла в повітрі сантиметрів десять до землі. Адепти всієї Академії голосно сміялись! Чудово, тепер я посміховисько номер один!

Коли магія зникла, я впала на землю, піднялась. Ректор показав мені рукою на помаранчеві двері, що були біля нього, а я похитала головою, що означало, що в ті двері не зайду. Не хочу, моя стихія вода! Вогонь не відкликається до мене, не підкоряється, і якщо бути відвертою, я боюсь його!

Та щось пішло не так, постороннє втручання, яке заставило рухатись мої ноги та зайти у двері стихії вогню, я хотіла кричати, опиратись, та сили були надто не рівні. Я спокійно пройшла посвяту, та насправді в середині в мені вирував ураган, тільки невидимий для інших. Коли все закінчилось, і я знову отримала контроль над собою, перше що я зробила це глянула на ректора з викликом, бо не сумнівалась ні на секунду, чиїх це рук справа. Він ледь посміхнувся краєчком губ, так звісно, насміхається, показує що сильніший, що має владу наді мною! Та зачекайте ректоре Аранаше, я відомщу вам за це! Та пізніше...

А зараз, мені нічого не залишалось, як приєднатись до факультету вогню, найгіршого, найнепривітнішого, найжорстокішого! Так, маги вогню не зважаючи на свою гарячу стихію з найхолоднішими серцями! Представники, саме цієї стихії займають найвпливовіші посади в королівстві, імператор також маг вогню, як і ректор і представники дворянських родів! Серед населення ця стихія зустрічалась рідко... От, ще один камінь в мою сторону, тепер навіть стихія видаватиме мене! І не хочу я навчатися на факультеті вогню!

Не хочу!!!

Розглядала з ким мені тепер вчитись, майже одні чоловіки, чому ж мені так не щастить?

Меган з Фоксі дивились на мене з жалістю... Не люблю коли мене жаліють! І в мені почала прокидатись злість! На батька, який вирішив віддати мене за герцога Вінстонського, на Академію з її правилами, на ректора який знущається з мене! Та найбільше я злилась на себе, тому що була слабкою і не могла протистояти кривдникам!

Поки я думала, мої нові одногрупники стали пері мною:

– Вітаємо тебе, ти навчатимешся серед найкращих! – заговорив невисокий блондин з рудим відтінком

– Та думаю ти не затримаєшся з нами надовго! – оскалився світло рудий.

– В кінці місяця найслабший адепт вилітає з Академії! І не важко здогадатись хто це буде!

– Ще подивимось кого з нас виключать!

Я розвернулась і рушила до Академії, та на жаль почула те, що не могло не засмутити...

– Можливо, якщо вона гарно справлятиметеся з обов'язками, ректор залишить її ще на місяць...

– Навряд, через місяць Аранаш знайде собі когось іншого...

Я не хотіла більше це слухати, ці брудні натяки.

У своїй кімнаті на горищі я була надто втомлена... Сьогодні важкий день, після екзамену мене все боліло, тіло нило, я ще ніколи не почувала себе так жахливо. І якщо чесно, вже й сама не вірила що протримаюсь в Академії більше як місяць.

Магія вогню, я ж зовсім не вмію нею користуватись! Згадала про книгу, подарунок "нареченого" через якого я тут. Точно, у всіх моїх бідах винний герцог Вінстонський!

Та звинувачення та злість не допоможуть мені вижити, тому я відкрила книгу на стихії вогню:

"Витоки

В епоху Рави люди отримували стихію вогню від лева-черепахи, який оберігав їх місто. Можливість користуватися магією їм надавалася коли вони відправлялися у світ духів, але виключно на час подорожі. Однак з'явився той, хто вирішив привласнити силу. Юнак на ім'я Ван, бажаючи кращого життя, після повернення зі світу духів не звернувся до лева-черепахи, аби повернути магію, натомість влаштував спробу вкрасти припаси й багатство можновладців задля селян які померли від голоду. Авантюра завершилася невдало: він був схоплений вартою і вигнаний з міста. Зберегти стихію в собі йому вдалося в обмін на обіцянку левові-черепасі більше ніколи не повертатися. Зрештою, Вану вдалося зробити те, чого до нього нікому не вдавалося: потоваришувати із духами. Знання про те, яким чином слід користуватися вогнем, він отримав від духів з іншого світу. Магія стала частиною його тіла, а не лише інструментом для захисту, як це сприймали інші. Через деякий час односельці Вана вирішили теж знайти собі місце серед духів, не бажаючи більше виживати в поганих умовах.