Розділ 6. Документи.

Після "чудової інформативної трапези" я згадала, що мені потрібно зайти до канцелярії й заповнити документи. Я заздалегідь підготувала історію про нову мене – Катаріну. Тому сміло зайшла, добре, що Фоксі з Меган допомогли знайти дорогу. Та коли повідомила хто я й чому прийшла, мене відправили в кінець коридору. Дивно та не смертельно, знову постукала:

– Я, Адептка Катаріна!

– О так, я знаю, бачила тебе на екзамені й чула, що ти говорила ректорові... Сміливо, але так по дурному! Мене звати Торі, я секретар ректора!

– Але, не розумію, мені потрібно в канцелярію, просто заповнити документи!

– Так, та не все так просто, ти тільки поступила, а вже отримала два покарання: перше, за запізнення на човен адептів, друге, за неналежне звернення до керівництва Академії!

Що? Які ще покарання?

– Але... Я нічого такого не зробила!

– Якщо ти хочеш заперечити рішення ректора, то він скоро прийде! Та не раджу, бо можеш заробити ще одне покарання!

Яка ж я зла! Шалено люта! Мене будуть карати за те, що запізнилась на човен? Ну добре, з цим ще змирюся, бо таки запізнилась... Але за неналежне звернення! Це просто неприйнятно! Я що, не маю права на власну думку, чи вільно виражатися?

Торі подала мені документи.

– Ось тут напиши звідки ти родом, хто твої батьки, й інші відомості, а тут яка твоя стихія...

Мовчки присіла, й почала писати, як відчинилися двері...
– Торі, ти принесла документи що я просив?

Голос ректора. Від одного, його слова закипаю й починаю ненавидіти цю особу! Та очей не підводила, не хотіла нариватись на ще одну словесну перепалку.

– Адептко Катаріно, візьміть документи й пройдіть у мій кабінет!

Навіщо? Не хочу! Я зла!

Глянула на Торі, вона з опущеними очима старанно збирала документи й подала їх ректорові тремтячими руками.

– Адептко, я чекаю!

Піднялась й послідувала за нестерпним ректором.

– Присідай і пиши!

Мені вказали на крісло за столом, напроти масивного крісла на якому на господарських правах розмістився Аранаш.

Я швидко писала, щоб забратись звідси й не накоїти дурниць, точніше не наговорити.

А писала про дівчину, яка жила в селищі біля мого маєтку, її звали Катаріна, й вона зникла, я пам'ятала її, кілька разів бачила й навіть раз ми розмовляли. Вона була зі схожою до моєї зовнішністю, з рудим волоссям і мого росту й віку. В ту ніч коли дівчина зникла, її батько прийшов до маєтку й розмовляв в кабінеті з моїм батьком, а я хотіла дещо повідомити татові й випадково підслухала чужу розмову. Що Катаріна хотіла поступити в Академію, і сім'я підтримувала її в цьому, та потім вона зв'язалась з тінями, що переховувались в селищі й мабуть, втекла з одним з них на їхню територію.

Й мій батько Фернан, мав би повідомити про це імператору... Та він не став цього робити, не бажаючи признаватись імператору, що недоглядів свої території й на них пробрались тіні. За це батьку грозили санкції й втрата довіри імператора. А цього він хотів в останню чергу. Тому Фернан просто заплатив батьку Катаріни, щоб він мовчав й більше нічого нікому не говорив, а всім повідомляв, що його дочка поступила в Академію. Й найгірше, що він погодився, взяв гроші.

Тому я стану Катаріною...

Коли дописала все необхідне, листочки вилетіли з моїх рук і полетіли до ректора, який швидко прочитав...

– Ти з Харстона? З селища, що поблизу маєтка Фернана фон Гаста?

– Так.

– Кілька днів тому зникла його дочка!

Звідки він все знає?

– ЇЇ оголосили втікачкою й злочинницею й імператор послав за нею найкращих слідопитів! Скоро вони й до моєї Академії завітають! – а звідки він знає, що вони до нас завітають?

Та й не розумію, навіщо він мені це розповідає? Невже здогадується?

– Я направлю запит для перевірки твоїх даних!

Хитнула головою.

– Ти знала дівчину, що зникла?

– Ви щойно казали, що вона втекла?

Ректор знову криво посміхнувся, цікаво, а по нормальному посміхались він вміє?

– Та не відомо точно що з нею сталось! Вона зникла, за основною версією втекла не бажаючи одружитись із герцогом, саме тому імператор оголосив їх втікачкою, бо головне завдання дворянки одружитись з дворянином і народити йому спадкоємця щоб зберегти чистоту крові й магії! Ти мала б її знати, чи хоч раз бачити, її батько граф і володар землі на якій ти народилась!

– Я бачила Луїсану фон Гаст, вона красива дівчина і мені дуже жаль, що в неї все так склалось!

Аранаш уважно на мене дивився, про щось думав, мабуть, підозрює... Та я трималась і не збиралась здаватись.

– Добре. Щодо покарання, то ти будеш прибирати у моєму будинку й відповідати за вечерю!

– Чому? У вас що слуг немає?

– Немає! В Академії всі самі за собою доглядають, навіть ректор!

– Справді? Ну от і доглядайте! – важко стримати дворянський норов вироблений роками.

– У тебе надто гострий язик, і якщо ти не припиниш договорюватись зі мною, то покарання й обов'язки будуть тільки збільшуватись!

Хотілось відповісти, а ще краще заїхати по самовдоволеній пиці кілька раз... Та...