Розділ 5. Горище.

Коли за старшим чоловіком зачинились двері, я впала на ліжко без сил. І коли нарешті віддихалась, бо йти після екзаменаційного марафону було дуже проблематично аж на п'ятий поверх, змогла роздивитись свою нову кімнату.

Моєму розчаруванню не було меж, я звісно не чекала нічого розкішного й дорогого, та, як мінімум скромної чистоти... Та це був жах, підлога місцями прогнила й провалилась, стелі не було, одразу темний, непривітний й не рівний дах. На ліжку замість ковдри, стара, зім'ята ганчірка, й навіть не було подушок.

У шпарину в даху залетіла пташка, й зникла в протилежній стороні, здається в неї там гніздо, бо почула цвірінькання. Біля шафи, що ось впаде від старості стояло дзеркало, я піднялась не без труднощів, щоб оглянути себе. Й дуже вчасно, бо саме в той момент, на ліжко впав пакунок який сам матеріалізувався. Розгорнула, а там форма, книги, зошити й листок з розкладом і баночка з маззю. Оперативно тут все.

Та спочатку, потрібно помитись, оглянути себе, переодягтись, а вже потім інше.

Протерла велике дзеркало, що на мій ріст, від пилюки й зняла туніку, яка була вже не придатною для носіння. Залишилась у білизні і... Налякалась, на мені був синець на синцю, дивуюся як ще з ліжка піднялась...

Ванної не було, та в кутку відро з водою, взяла щось схоже до рушника, намочила і почала протирати рани: вимила руки, обличчя, коліна, лікті... Коли змила всю кров і грязь, відкрутила баночку з маззю, понюхала, так, точно лікувальна. Та пекло так, що на очах виступили сльози.

Форма була, якоюсь чоловічою... Тому вдягла білу довгу майку, а решту не наважувалась приміряти... Взялась за розчісування волосся, й вибирання з нього дрібних гілочок:

– Бачу ти уже освоїлась!

Від чоловічого голосу, що пролунав позаду, я підстрибнула на місці.

– Що ви тут робите? Це моя кімната!

Моєму здивуванню не було меж, як ректор посмів увірватись й безцеремонно розглядати мене напівоголену?

– Ну почнемо з того, що кімната – це власність Академії, а оскільки тут ректор я, то це все фактично моє!

Від такої наглості, не одразу знайшла що відповісти, тому хвилину просто стояла з відкритим ротом, як риба, яку викинули на берег.

– Що вам потрібно?

– Зайшов сказати, що ти склала екзамен, і особисто мене дуже здивувала, за моїми спостереженнями ти була на трьохсотому місці, тобто останньому! А ще повідомити, що тобі потрібно заповнити документи!

– Якщо це все, то йдіть!

Мабуть, занадто різко це сказала, бо обличчя ректора перемикнулося від люті. Невже не звик що хтось сміє відверто говорити, що думає?

– Можу побитись з тобою об заклад, що ти й місяця не витримаєш режиму Академії, й втечеш додому!

Та як він сміє? І що це взагалі таке, він же ректор й повинен підтримувати, допомагати адептам, а не спокійно дивитись як на екзамені їх калічать, а потім ще і знущатись. Моє уявлення про ректорів, зовсім не в'язалося із поведінкою Аранаша, і здається він зовсім не на своєму місці. Нехай повертається до командування ОМВ!

– Я приймаю спір, і якщо виграю, ви заберете свої слова назад, припините мене діставати й взагалі покинете посаду ректора!
Випалила я на одному подиху...

– Ти очманіла? Якого водяного...?

Ректор замовк, а потім простягнув свою ведмежу долоню й мило посміхнувся, від чого його нахабно-іронічне обличчя стало досить симпатичне...

– По руках!

Я поклала свою маленьку долоньку в його, й погане передчуття прокотилося по тілу й застрягло в голові, разом із думкою. Катаріно, що ж ти накоїла?
***
Пан ректор залишив мою скромну кімнату. А я не мала іншого вибору як вибратись зі свого сховища у пошуках чогось їстівного. Та перед тим взяла листок із розкладом й почала читати.

"Розклад Академії магії номер дванадцять"

Сніданок – 8.00

Обід – 12.00

Вечеря – 19.00

8.00 – Відбудеться розподіл першокурсників на стихії!

Я дістала з сумки свій магічний годинник, який показував восьму п'ятнадцять Підстрибнула з ліжка й відчула біль – всюди. Й пошкандибала на пошуки їдальні.

По здоровому глузду їдальня має знаходитись на першому поверсі, та жодних її слідів не знайшла, ускладнювало задачу, ще й те, що було кілька корпусів що з'єднувались в один, та часу обійти всі в мене не було, та й сил.

Тому побачивши дівчат, що спускались сходами підійшла до них, щоб запитати, і здається вони такі ж новенькі як і я. І форма така самісінька, чорні облягаючі штани, біла блузка й чорний піджак з позначками, та їхнє значення я не знаю, потрібно буде дізнатись:

– Привіт, не підкажете де їдальня?

– Привіт, ми саме туди й направляємось!

Дві дівчини видались мені досить милими, і я йшла поряд з ними.

– Тебе справді поселили на горищі? – запитала висока брюнетка з синіми очима.

– Так, справді, а що? – просто вона запитала це з такою загадковістю...

Дівчата переглянулись між собою й відповіла вже інша дівчина зі світлим волоссям, трішки нижча, повніша і також голубими очима, що є основною ознакою стихії води.

– Ходять чутки, що саме в тій вежі, колись була ув'язнена перша дружина імператора...

– І що?

– І нічого... Вона безслідно зникла, ось уже як десять років...
Я нічого не відповіла про ці чутки, бо знаю як люди полюбляють пліткували й видумувати таємниці там де їх немає.

– Мене звати Катаріна, — представилась, — Я, як і ви, першокурсниця.

– Я Меган, а це Фоксі, та навряд ми будемо в одній групі, бо в нас стихія води...

– Який збіг, і в мене також стихія води!

Дівчата знову переглянулись. І на цей раз відповіла Фоксі.
– Катаріно, таке не може бути, бо твоє руде волосся говорить за тебе, яка твоя стихія, а вогонь і вода, це протилежні стихії, які між собою не поєднуються, і це всі знають!

Я не хотіла сперечатись і переконувати дівчат, особливо на публіці, бо ми саме зайшли до їдальні, яка знаходилась на дворі під накриттям і була схожа до польової, бо кухарі варили їжу на відкритих вогнищах: запікали величезні шматки м'яса, які потім розрізали на порції, а поряд диміли великі казани з кашами й супами, ще пеклись овочі. Адепти підходили до кухарів що по черзі подавали всім бажаючим їжу, й напої.
Чесно кажучи я розгубилась, бо вперше таке бачу, й точно ніколи такої їжі не куштувала...