Військово-державна таємниця наближає цунамі

 ЗМІЙ

Сержант поліції просив говорити не так швидко, бо він записує.

Але повільніше я не міг.

Слова лилися з мене повноводною річкою, і в них блищали лускою золоті рибки фактів і доказів. Душа дракона, яким знехтували, виливалась перед старим воякою, що співчував мені з усіх сил.

Але він був на службі. І дуже хотів розібратись, хто все ж кого затримав і привів у відділок. І за що.

Не знаю, що йому до мене наплели ті п'яниці й полісмени. А Фон, як справжній друг, сказав. що ми проводжали у дальню путь знайомого лицаря. Пили лимонад, вели вчені бесіди з прикладних питань теорії ймовірності. Наприклад, чи ймовірне повернення якогось п'яного тіла, якщо його закинути у стратосферу. Стане воно супутником, чи гепнеться назад. Бо ми не шопопало, а цілі два професори. І тут на нас напали, ми хотіли захищатися, раптом нападники впали, а тут і поліція підоспіла, от молодці. І тепер Фон її величності розкаже, яка в столиці брава поліція.

І мого кента миттю відпустили. Бо хто його посадить, він же принц. А прості барони, лицарі й ректори мають сидіти в холодній і відповідати на принизливі питання для поліційного протоколу.

Але цей сержант з сивими вусами й сіткою зморщок на обвітреному обличчю точно не звичайна нишпорка. І він до мене з усією повагою, щоб ви знали. От. Він навіть колись воював під моєю рукою, бо знає, де треба сміятися, коли кажеш, що вони на деревах.

І пообіцяв, що все залишиться між нами, але він особисто хотів би зрозуміти, як це сталося. Щоб зробити доповідь начальству про  нечуване. Його особистий герой і взірець раптом тут, в компанії неотесаних диких баронів з різними ступенями пошкодженості.  І підлеглі констеблі повідомляють. що під ворітьми академії сталася велика бійка. З участю адептів, баронів, лицарів і поліції. А ще мене з Фоном.

Неймовірно?

Не знаю, що такого  неймовірного в бійках. Але я її взагалі не помітив. Навіть якщо вона й була. Бо був дуже задуманий і заглиблений у питання етики й естетики. 

І доводив Фону, що той  підозрілий голодранець, якого він пропонував закинути в стратосферу - чисто з академічної цікавості - так от, той Інгвар вчинив дуже нетактовно, вибравши мою Тян дамою серця. Хоч формальності й не були порушені. Прекрасних дам нікому не заборонено прославляти.  Але це не сумісно зі здоровим глуздом і пристойністю. 

Тому що те, що вона найпрекрасніша, найчарівніша, найгеніальніша дівчина з золотим серцем і являє собою живе щастя, перший повинен був сказати Я. 

І я ж навіть знайшов здібного менестреля, запросив до Академії, щоб моя пара могла постійно насолоджуватися баладами й канцонами, які замовлятиму для неї Я. Щоб вона перестала ображатися через одне прикре непорозуміння.

І що з цього вийшло? Той малий поганець виявився менестрелем того самого Інгвара, що виграв турнір і виборов право назвати мою пару своєю, ні, ви тільки послухайте, яке блюзнірство - своєю прекрасною дамою.

І що найгірше - Тян це явно сподобалось. 

Голубоокий блондин, ха! 

Неотесаний солдафон, нечупара і голодранець. І звісно він залишив тут свого пажа - співати для своєї дами, тобто моєї пари, ті канцони й балади.

І він співає. Щоб йому заціпило. 

На щастя виявилося, що моя Тян не має гуманітарних схильностей і до того ж за щось не любить ні цього малого нездару, ні його старомодну поезію.

Але все одно не можна прогнати звідси того пажа і повернути, як товар на гарантії.

Бо він не поламаний. І виконує те, для чого його придбали - оспівує чесноти моєї пари.

І кожного вечора нагадує  всім про те, як той Інгвар кохає, страждає і проливає кров через любов.

Втім, я, як і належить справжньому лицареві й щасливому молодому, новину сприйняв стоїчно, з кам'яним обличчям. А те преспап'є, що розбилося  об стіну, мені й не подобалося ніколи.

- Науковий експеримент, чисто ділові стосунки, сержанте. - так вона сказала. - Прекрасний народний звичай, освячений віками. 

Це просто тортури, вислуховувати отаке. А те крокодиляче опудало. що він їй подарував, воно само згоріло, таке буває. Самозагоряння з поки що невідомих науці, але явно дуже поважних причин. 

І я не напивався з Фоном з горя. Ми трохи відсвяткували радість. Тобто сумну новину про те, що лицар моєї дружини на наш превеликий жаль нарешті вирушає на подвиги. На її честь, ага.

І нічого я не опирався, опір арешту шкодить здоров'ю та сприяє появі клікбейтних заголовків у газетах.  То вони самі впали й послизнулися. Не знаю, на чому. Може хтось розлив олію на бруківку. У наукових інтересах. 

- У нас тут Академія, сержанте, якщо ви забули. - уточнив я на всяк випадок. - Всі адепти й викладачі душею віддані магічним наукам. І постійно експериментують. От точно, як моя дружина. То жабкойни винайде, що потім поставить на вух… тобто вплине на розвиток економічних і товарно-грошових відносин в імперії, то от візьметься досліджувати пари на предмет гармонійності й ще чогось там. Така талановита, знаєте, просто геніальна адептка. 

- Може то вона олію розлила? - спитав збитий з пантелику полісмен. - Щоб припинити бійку і врятувати вас від… гм… ну словом від чогось врятувати?

- Що ви собі дозволяєте, констебль... Ви у своєму умі? Хто б їй дозволив тягати важкі бідони з олією, самі подумайте.

Сержант безпомічно розвів руками. Ніякого толку з поліції, коли вона так потрібна, самі бачите.

- Та отож. - з притиском сказав я у марних спробах здогадатися, що саме  Тян розлила нам під ноги й навіщо. -  То хтось розлив. А не моя пара, ясно вам? А барони попадали. І поліція. А я ішов на лекцію, але через це стовпотворіння був змушений усіх їх доставити у відділок. А не вони мене. Ви все записали,  де розписатися? 

Він показав клітинку в якомусь зошиті, але було видно, що йому не все ще ясно.