Обітниця і впізнавання

ЗМІЙ

Двадцять одна претендентка одночасно кидається в озерце - щоб першою схопити мене за руку.

Та вони зараз острів затоплять. 

“І тоді приходь гулять по воді” зринає в пам’яті дурна приказка.

 Але то все фоном. 

А зосереджений я на тому, що ковтаю воду, аж поки не відчуваю, що пара уже тут, коло мене.

- В горі й радості, багатстві й бідності, поки смерть не розлучить вас. - чую я останні слова обряду і бачу біля ніг двох кобр, що вчепилися одна одній в шиї.

Цікаво, хто з них Кімора, а хто Марта? - відсторонено думаю.

- Цікаво йому! Чмоня, відчепись, не до тебе зараз. -  чую тоненький голос. І  з невимовним полегшенням розумію, що мої ноги - уже не лапи. І я тепер в людській подобі.

Обряд магія визнала. 

Хух.

- Яке ще хух, пане ректоре! То ви в людській подобі, а не я.

Ой-йо. То моя пара ще не зовсім моя, а її старша родичка, тобто адептка Тян як завжди чимось невдоволена? І де ж вона?

- Не відволікайтесь на несуттєве, пане ректоре. Ви вручили панові прем’єру компенсацію, чи він відмовився? Якщо відмовився - негайно викличте сюди адепта Валеріана. Цей не відмовить точно.

- Не відмовився, адептко. Все домовлено. Але й не взяв ще жодної монетки. Цугцванг, моя кох… ой, вибачте, секретарко.

Щось дивне робиться і відчувається. Мої почуття наче подвоїлися. І я відчуваю до адептки те ж саме, що до пари. Який жах, що вони обидві про мене подумають?

Як тільки все це закінчиться, треба хапати пару й тікати в родовий замок від цих криво накладених заклять і рикошетів від них.  Не буває двох пар і бути не може. То пройде. Тільки б завершити цей фарс.

Ноги моєї не буде в цьому сараї, який  для чогось назвали Академією. Ніхто не вчиться і не вчить. Одні інтриги й небезпека для пари.

Нафігнафіг. 

- І до речі адепт Валеріан тепер не допоможе. - спішу завірити старшу родичку, що у мене все під контролем. - Не хвилюйтеся, адептко. Тут є я. І я відвоюю для вас все, що треба.

- Цікаво, пане ректоре, просто академічний інтерес. Вам можна щось доручити, щоб ви все не переплутали й встигли вчасно? Зараз уже не ранок, сонце скоро сяде, і ваша пара навіки стане тільки жабою.  Ви точно хочете мати за дружину тварину, тобто амфібію?

- Я щасливий мати свою пару за дружину, ким би вона не була. Хоча з багатьох точок зору людська іпостась набагато зручніша. І якщо ви… до речі ви точно близька родичка моєї пари,  адептко Тян. Тільки не ображайтесь, моя к… кх… секретарко. Я майже переплутав. Голос такий схожий. І манера висловлюватись.

Уявний друг адептки мене боляче кусає, наче хоче на щось натякнути. Наприклад на те, що голосу пари я ніколи ще не чув. Тому і нічого не знаю про її манеру висловлюватись.

Але мені все одно. Я зараз не в тому стані, щоб розуміти натяки. Бо  чую гірке зітхання адептки, від якого мене огортає страшний сором.

- Не треба відчаю. Подивіться на принца-консорта, адептко. Ми з ним підготувались до найгіршого.

 Надія завжди є.

І тут Фон,  наче почувши, а може просто почувши наш діалог,  починає ляскати себе по кишенях. Всі дивляться на принца, як заворожені, поки він не виймає звідкись звичайний замшевий мішечок з ясно видимими печатками пана судді.

- У мене питання по наступній справі, пане суддя. У якій ви частково свідок.Чи не згодитесь ви подивитися ближче на цей доказ?

- Доказ чого? І звідки у вас, адвокате, мої особисті фінанси з моєї родової скарбниці?

- Доказ невинуватості мого підзахисного у намірі перекроїти кордони. А щодо мішечка, то у мене свої методи. І я ж вам його повертаю. 

- Пане адвокате., я попросив би! Тільки з поваги до вашого сану й вінценосної дружини я не позбавляю вас слова. Чи ви не бачите, що справа зі шлюбом або відмовою від нього пана ректора ще не завершена?

- По-моєму вона завершена, пане суддя, але вам видніше. Поки ми чекаємо, коли адептка Доннеркурвен перебереться на острівець, а шановний капелан скаже, в який саме момент пан ректор повернув собі людську подобу,  ви просто приобщіть доказ до справи.

-  А що там, пане адвокате. - питає суддя підозріло.

- Там гроші. Принаймні я думаю, що в мішечку для монет у вашій скарбниці зберігаються саме гроші. В даному випадку - золоті монети. Але звісно я можу і помилятися. А ви пересвідчіться самі. Як адвокат, я вимагаю, щоб ви як свідок роздивилися кожну монету і визнали - чи вони ваші.

Адептка Доннеркурвен ступила  на острівець. І на ньому практично не залишилося місця, хоча рівень води в озері й знизився від того, що адептки вибралися на сушу. 

А от кобр тут тільки не вистачало. К.І. Кімора і панна декан навіть не думали обертатися на людей і явно шукали когось, щоб вкусити.

Я майже непомітно зіпхнув ботфортом двох близнючок у воду. Нехай там  займаються сімейними розборками і кусають одна одну. Не за мого ректорства в Академії будуть смерті від того, що викладачка вкусила адептку або іншу викладачку.

І ще я засунув руки в кишені, щоб претендентки за них не хапали й не заявляли потім права ні на руку, ні на серце, і ні на якусь іншу частину анатомії.

По тому, як швидко билося серце моєї досі невидимої пари десь біля мене  і її уривчастому диханню, я здогадався, що вона теж не зводить очей з того, як суддя неквапно розв’язує мішечок і висипає на долоню в білій рукавичці жменю золотих монет.

Але краєм ока все ж  помітив, що уявний друг адептки Тян, до речі де вона, уже очистив коло мене місце від надокучливих адепток.

 В тиші, яка раптом настала, замковий капелан заявив, що жодна з претенденток не була на території острова на момент закінчення обряду. Тому жодна з них не може вважатися дружиною. І на превеликий жаль, ніхто не врятував пана ректора від вироку. Але вони можуть повернутися на старт. Бо зараз, ймовірно, буде слухатися справа про державну зраду. І шанси ще є. 

Тут мене шарпнули за волосся. І я нарешті здогадався, де знаходиться моя пара.