Один день до...

ЗМІЙ

Я схожий на кита, якого викинуло прибоєм на скелі. До свідомості ледве докочуються хвилі то відрази й злоби від тих, хто час від часу приходить перевірити, чи бранець не втік, то заспокійливі чи дратівливі від моєї нещасної пари. Вона сердиться, але не у відчаї - значить все не так погано, як могло б бути. І це дає мені сили не з’їхати з глузду й дочекатися припливу, який підхопить мене й винесе у море.

Дає сили?

Ха! Та я ж віршами думаю, наче якийсь менестрель, тоді до чого тут здоровий глузд? Сонце блискавично проскакує від обрію кудись мені за спину. Це вже скільки раз було відтоді, як я тут, на острівці, чекаю на диво?

Три. 

Три риски, проведені кігтем на камені, що опинився під лапою, так я відмічаю кожен схід сонця. 

Важко ворушаться думки, але я все ще думаю, як людина.

Бо інакше спалив би вже тут все на милю навкруги. Цих людців, що погубили мою пару, і тих, хто їм дозволив це зробити.

Але поки що стримують. Поки що я ректор цієї злощасної Академії. І несу відповідальність за все, що сталося. 

І маю врятувати все. 

Але якщо не вдасться, начувайтеся всі.

Двадцять одна адептка і дві працівниці академії?! Розбив їм серце? Я?

Що про мене подумає моя пара, не важео вгадати. Що я їм всім обіцяв шлюб - от що вона подумає. І не захоче ні повертатися, ні проводити обряд.

Ще може подумає, що я у змові з цими курками.

- І не треба мене кусати. Уявні друзі не кусаються. Тим більш - чужі уявні друзі. Ясно тобі? Я все ще при пам’яті. А ти приведи до мене Фона. І швидше. До чого ж  противне створіння, тільки кусатись і вмієш. Як ти смів залишити Тян саму? Хоч Принца-консорта приведи, як сам нічого не можеш.

Мене знову вкусили за носа. На будь-яке питання відповідь у декого одна.

- Не моє діло як, кругом і кроком руш.

І що ви думали? Я й змигнути не встиг, як Фон уже стояв переді мною і ляскав по шиї й обличчю руками, наче на нього напав не уявний друг адептки Тян, а рій диких бджіл.

Ну нарешті. 

Говорити я не можу. Та й думати зараз - не дуже. 

Але ж Фон уміє красти навіть уривки думок. 

- Чи вже не можеш? Втратив хист на посаді принца? Можеш тільки провтикати змову в замку?

- Сам такий. - каже Фон, відсахуючись на всяк випадок подалі від моєї пащі. - Типу ти не провтикав.  Я очікував нападу на королеву, а вони напали на секретарку. Де логіка?  І оті звинувачення - маячня якась. Ти ж не думаєш, що вони виграють суд?

- Фон, ти тактик, а не стратег. Бодігард - твоя кар’єрна вершина. Вони напали на принцесу. І ти в курсі про це явно більше, ніж я. А Ружена так точно в курсі. І могла б сказати, по старій дружбі, трохи раніше. Але змовниці ж не знають, що адептка Тян принцеса. Принаймні не через це напали. Це хибна версія, яка тобі спала на думку, бо ти ні про що, крім своєї пари не здатний думати.

- Типу ти здатний. - противно заіржав фон.

- Я не здатний, бо моя пара в небезпеці.

- Пара завжди в небезпеці, звикай, старий холостяче. Завжди. То не я забагато думаю про свою пару, а ти замало, пойняв?

- Замало? Он воно як. Треба ще більше?

- Не переймайся. Воно саме думається. Ти потім звикнеш. Що там у тебе треба було вкрасти?

- Не у мене. І не тільки вкрасти. Адептка Тян доправила сюди золото для викупу свого родового маєтку. Бо поки він по закону не її, родова магія намагається слухатись законного володаря. Тобто прем’єр-міністра. А він людина. І навіть якби мав хист до магії, родова магія принцеси-жабки йому б не вдалася.  Ясно тобі?

- Не так щоб. - почухав потилицю цей менестрель серед крадіїв і крадій серед менестрелів. - до чого тут напад на  Ружену?

- Не на Ружену твою напали. Тобто не на нашу її величність. Не збивай мене. Вони напали на адептку Тян через те, що вона, на їх думку, могла їм перешкодити захапати мене собі в чоловіки.

-А вона не могла? - Фон вражено присвиснув. - Не збивай і ти мене, будь ласка. Я в курсі, що гареми - то твоє родове прокляття. Але повірити, що вони всі…

- З вірою - в храм крадіїв.  Приносити жетрви й сподіватись що не впіймають. Слухай ще раз. То дві паралельні події. Які просто перетнулися через фатальний збіг обставин. Ясно?

- Ніт.

- Фон, сержант з тебе непоганий. Але це вершина твоєї кар’єри в армії. Слухай ще раз. На балу мало вирішитися - чи адепт Валеріан загрожуватиме війною сусідньому королівству, чи прем’єр палати лордів, за  збігом обставин - сусід по королівствам з адептом Валеріаном і адепткою Тян, просто візьме з неї відкупне.

І у нас з адептом Валеріаном було щось типу суперечки, хто перший встигне і завершить оборудку.

- І це я стратег, а не тактик? Змію, я звісно могила. У всіх значеннях цього слова. Але ти такого дурня зіграв.  Чого ти не прибрав адепта з арени?

- Недооцінив мтупінб дурості третьої сили. Воно називається в науці Чорний лебідь. Тобто явище або подія, яку не можна передбачити. Якби не ота змова проти адептки Тян, я б за п’ять хвилин підписав мирову угоду.  Я власне все, крім цього й зробив, все узгодив. І ти мені потрібний, щоб угода набрала чинності. Юридично. Щоб прем’єр палати лордів взяв відкупне. І володіння перейшли до законної спадкоємиці. Тоді магія буде її слухатись. І вона вмить переміститься сюди. Тоді я поцілую свою пару. І моя пара стане людино. І ніколи не загине. Ясно?

- Ніт. Нащо адептці Тян оте все? Їй робити нічого - організовувати твоє особисте щастя? То все дуже підозріло. Вона могла тебе надурити. Бо її шахрайський потенціал вражає навіть мене. І ти не просто стараєшся законно повернути їй якісь сумнівні права - завваж, а інтригуєш інамовляєш мене вкрасти для неї. І це ти, що гидуєш всім підкилимним і все життя засуджуєш крадійський фах. Змію, ти не законно повертаєш, а намагаєшся вимухлювати чиїсь законні володіння. А вона, от побачиш, ними заволодіє, крутне хвостом і втече.