Шість днів до ...

ТЯН

- Оу… - запал адепта Валеріана трохи притух після моїх товстих натяків. -  Міністр всіх фінансів обіцяв батькові кредит, нам треба зробити зрошення на східних кордонах. Пустеля наступає, угіддя занепадають... Я, правда,  уже показав королю наші академічні розробки. Батько до науковців завжди прислухається. У нас навіть свій астролог є. І тепер малоздібні маги з пеонів теж фармлять, але треба живі гроші, щоб був маневр з вкладеннями й стабільний пасивний дохід. Тоді можна буде нічого не зрошувати. Нехай собі пустеля буде як екологічна пам’ятка.

- Гроші не є проблемою, мій хоробрий адепте. - прошепотіла я інтимно.

- Та якщо я викличу на дуель прем’єр-міністра, батько мене … Бо ж тоді навіки прощай кредитування й перекредитування… Боюсь, єдиноразовий золотий транш батька не привабить, якщо після цього не буде інших. - обережно натякнув адепт на те, що треба б набавити, бо ризик не  покриває можлива вигода.

Та отож. Кулаками махати всі вумні, а коли доходить до грошиків, так мама не веліла і тато ременя дасть.

Важко тут дівчині заробити, а витратити ще важче.

- І навіть гарантований безпроцентний кредит від третьої сторони не привабить вашого шановного тата? - на всяк випадок спитала я. 

- Не впевнений. - удав глибоку занепокоєність мій хоробрий Валеріан. -  Бо то зіпсовані відносини з парламентом. Вони так можуть підсидіти, ви не уявляєте.

- Гм. - вміє ж ціну набити, а на вигляд дурень дурнем. - А збільшення території вашого батька не цікавить?

- Збільшення ми одержимо шляхом шлюбу з адепткою Фіолентою, хоча… Гм.

- Адепте Валеріане, я правильно розумію, що комісарське, тобто юне й незаймане адептське тіло справі не поможе? - виклала я останній козир.

Нарешті адепт Валеріан, цей краш номер три всієї Академії, хтиво облизнувся, звузив очі в передчутті чогось приємного.

- Ннну чого ж. Це екологічно і природно. І дуже заманливо. І ректор втреться, але,  ммм… Як би це пояснити… Тільки все в комплекті, адептко Тян. Не по одному. І як чесна людина попереджаю одразу. Шлюб вам не можу обіцяти.

Я удала, що замислилась, і адепт помітно напружився. Бо через жадібність міг зараз втратити найважливіший в житті контракт.

Здався мені його шлюб. Теж мені щастячко. Якийсь провінційний княжич з пустелею замість родючих земель.

Але ж тільки він зацікавлений і в зрошенні з моєї сторони, і в комісрарськ… от же ж причепилося… в моєму прекрасному цнотливому тілі він зацікавлений, от. 

І тільки він не боїться пана ректора. 

Я знову тяжко зітхнула. Бо все ж Валеріан на диво неприємний тип. Та зараз вибирати не доводиться.

- Добре. Тоді перший етап перемовин вважаємо завершеним, адепте. Це типу в нас був протокол про наміри.

Ітогі підведемо.

Я вам кредит і комісарське тіло. 

Ви мені позовну претензію в парламент і до її величності на Кринжову Трясовину, плюс підкилимну домовленість про відкупне. 

Вам з моїх володінь безплатна вода для зрошення, але лише у випадку успіху. 

Мені власне Трясовина.

- А, кгм,  еее, скріпити угоду? - знову облизнувся адепт Валеріан. 

Ну до чого ж противне створіння. Терпіти не можу тупих.

- Якби ви, адепте, були повноправним володарем, то і скріпили б. Одразу. Але поки не одержите добро від батька і його відповідь після пропозиції відкупного від прем’єра… 

Адепт нарешті роздуплився, що треба ворушитися.

- Я завтра ж одержу, слово князя!

- От і чудово, мій лицарю. А до того ніякого скріплення. Зате потім на бонус можете всі стіни завішати карикатурами на рогатого ректора. Я ще й клеїти допоможу.

Адепт почервонів і пробурмотів, що він і так, і без… Але було видно, що це вирішальний аргумент - ославити мою пару на всю академію як рогоносця. 

А отак йому, цьому ректору. Гареми у нього. Дами серця. Знатиме у мене, розпусник такий.

- І якщо не одержите до бала, то можете далі не старатися. - навела різкість, бо адепт одразу розслабився. - У мене є й інші варіанти. Не такі красиві й шляхетні, як ви адепте. Але дуже моторні.

- Ясно - посмутнів Валеріан.

- Що вам ясно? - проревів у нас над головами голос пана ректора.

- Що ви моторніший за адепта Валеріана, пане ректоре.

- А. Так і є, адептко Тян. Хоч це не важко. Хто завгодно моторніший за адепта Валеріана. Ви згодні зі мною, адепте? Не забули коли у вас перездача смуги перешкод?

- Не забув, пане ректоре - з майже непомітною іронією відповів адепт Валеріан. - Перездача на ранок після балу. І маю надію, що моя моторність вас здивує уже на балу. 

- Ловлю вас на слові, адепте. І всього найкращого. У нас із секретаркою дуже багато роботи до балу. - в'їдливо сказав цей дамський угодник, взявши мене за руку, від чого нас уже звично проштрикнуло статичною електрикою.

І я незчулася, як ми опинилися  в моїй комірці. А пан ректор з видом ярмаркового фокусника витяг з просторової кишені чорну сукню разом з вішаком і повісив її до шафи.

- Сподіваюся, пане ректоре, ваша родичка не претендує на ночівлю тут? - спитала я, стримуючи злі сльози. 

Тепер мені сукня може й не дуже треба. Ми з Валеріаном і так порозумілися. Але й бути в погано підігнаній адептській формі, коли всі в сукнях - так собі відчуття, скажу я вам.

Та пішли вони всі. Вдягну комбез і кеди. Скажу, що це світовій, ні, галактичний тренд. Нехай тріснуть із заздрощів.

- Адептко Тян. - витяг мене із солодких мрій про страшну помсту місцевим модницям цей покровитель тіточок з провінції. - Я, здається, неправильно висловився. І ще то було для конспірації. Щоб ніхто не підслухав. Чи я правильно зрозумів, що моя пара вам рідня?

- Дуже близька, пане ректоре. Можна сказати - найближча. Якщо це всі питання, то прошу висипати вміст вашого обладунку й шапки у скриню. І я вже буду спати. Перед балом треба мати свіжий вигляд. Хоча який там свіжий після того, як поспиш на купі монет?