Ігнор, вальсуємо.

ТЯН

Ректор зачинив за собою двері. Я почекала, чи не повернеться з якимись новими розпорядженнями. 

От хто мене за язика тягнув? До чого ж харизматичний тип. При ньому так і тягне виявляти дурість і шляхетність. Переводити бабусь через дорогу, затуляти грудьми амбразури й все таке.

На щастя ідеї по поліпшуванню всякої фігні у нього на сьогодні закінчилися. І я змогла нарешті відвідати душ.

Що вам сказати.

Після місяця пішого маршу по ґрунтовій дорозі, де ґрунт -  то глина, то болото, ота водичка зі стелі була справжньою розкішшю. 

Тільки уявіть - чиста, хоч і холодна вода, об’ємом з відро. Кожен день. А встигнеш прокинутися вчасно - то й два рази на день. 

Життя налагоджується. 

А як ще примудрюся пробратися до того озера, о, то буде нагорода за весь квест. 

Ма казала, там посередині острів. Маленький, місця - тільки одній сісти й дивитися на небо... 

Очі злипались. Від крижаної води я мало не впала в анабіоз, але дві мантії й товстий шар паперів зігріли майже вмить. 

Мій недолугий фамільяр вигідно сидів на кришці скрині.  Деякі вміють влаштовуватись в житті, скажу я вам. Ціла кришка, різна, з вигадливою лядою, кованою явно не в цьому столітті - антикваріат і раритет. І вся в розпорядженні Чмоні, який завбільшки з ніготь мого великого пальця. 

До речі про нігті. Ніхто ні словом не прохопився сьогодні про манікюрні послуги. Як їх вкорочувати, бо гризти противно? 

Чмоня давав невеличке коло світла. Оце справжня користь. Свічок мені не дали. Та і які свічки при такій кількості паперу й сухого дерева, я ж не самовбивця. І мамусі не подякую, як спалю Трояндовий Замок. Він культурна цінність, ма таким завжди переймається. І ще у неї якісь сентиментальні спогади про нього.

Проказала на добраніч павукові, що ображався в кутку на Чмоню. А чого було лізти на кришку, мало шафи й стелі? 

Ділитися, треба. павуче.  

Зовсім уже зібралася спати. І нехай той приблудний фамільяр не мріє, що і йому на добраніч скажу. Я хотіла пухнастого котика. Чорного. Або рудого. А не оце не знати що. 

Уявила, як би зараз котик мурчав і наганяв сон, а не світив в очі. 

І спати моментально розхотілося. 

А так не годиться. Треба як слід виспатись. Не можна проспати в перший робочий день.

Технічно він другий. Але не будемо формалістами.

Засинати найкраще під нудну книгу. Книг у мене тут нема… Ха, а на чому я сплю? Там пуд любовних записок. 

Я махнула рукою, й от уже маю під головою височеньку подушку, повну сердечок і завитушок.

Засовую руку в чиїсь сердечка і навмання вибираю кілька. 

О-о, а що так можна було? І отак воно буває? Якби мені таке запропонували, я б точно сто разів подумала. Не береже себе пан  ректор. Чи адептка Міттельбахер. І на люстрі? Мамадорога, ти від мене багато чого приховала. 

А от тато ніколи не приховував, що компромат дорого коштує. Тим, кого компрометує. 16 кіло компромату. Я завжди знала, що буду багата й незалежна.

Сон втік перед райдужними перспективами якнайшвидшого збагачення.

Спочатку відсортувала записки за кількістю сердечок. Потім -  по тематиці й ступеню непристойності пропозицій. 

З досадою зрозуміла, що більш ніж половина - невинні запрошення познайомити з мамою на сімейному обіді або погуляти понад озером. 

Ото мені біля озера тих ідіоток не вистачало. Зла не хватає.  6 кіло - теж непогано. Але 16 - то ж більше! Хник.

Вирішила, що треба хоч трохи поспати, тому нашвидкоруч розсортувала по підписах.

Теж облом. Там адептки підписувались здебільшого іменами, а в Реєстрі вони записані за прізвищами. Доведеться ще розібратись, хто всі оті Амелі Б. і Венери Г. 

А це що?

А!  Викладачки теж... Панна декан, вона ж Марта, теж тут. І Кімора сан - ах-ха.

Хто там  щось казав про неможливість нехтування навчанням? 

Знали б ви, як гарно спиться на подушці, набитій компроматом. Ммм...

Мені снилися скрині, наповнені платою за мовчання і червоний диплом на бонус.

Пізніше виявилося, що сон був не зовсім в руку. Але який же то був прекрасний сон.

От перервали його неприємно. Мене вщипнули за палець. Ах тижжж світляк гадський!

Прожену, ректору подарую. Ні, Кіморі сан, там надто темно - в коморі. От і світитимеш. Або панні декану. От вона комусь покаже, як кусатись. 

Відчепись, я сплю. 

Та Чмоня не відчіплявся. Чи не відчіплялася. Я там знаю, воно він чи вона. Гадина. 

Нарешті до мене дійшло, що уже ранок. І я понеслася в душ, але там була така черга, що  перспективи достоятись і не спізнитися не було.

Гм.

- Працівники ректорату без черги - сказала я не голосно й не тихо. Всі обернулися до мене.  

Хлопці злісно, а от дівчата заздрісно зміряли мене поглядом. Та дивіться, мені що. Ще не народився смертний, що може мене зурочити. І я б теж заздрила, якби хтось проліз повз мене без черги.

Тож поверталась під поглядами, які швиденько б висушили моє волосся, якби в цих невдах було хоч трохи більше магії.   

От коли ступила на сходи, що вели до ректора, то знаєте, справді зігрілася. Знизу чужа заздрість гріла, бо її градус сильно підвищився від безпорадної ненависті.

 А від кабінету ректора йшло рівне тепло, як від пічки одної поселянки, що колись впустила мене переночувати. Ох, як я тоді зігрілася…

Дракони теплі. Якщо досить близько підійти, ніколи не замерзнеш.

Я ввічливо постукала і потягла на себе важкі різьблені двері.

- Опишіть себе! - це у нього замість добрий ранок?

Ну і я не буду вітатися. Може у них тут так заведено.

- Кістки, м'ясо, п'ять літрів крові, волосся руде, хвилясте, площа тіла 1,4 квадратні метри і великі очі.

- Бінго, адептко. Очі! Скажіть, ми з вами раніше ніде не зустрічалися?

Я густо й миттєво червонію, бо лякаюся, що мене спалили. А ректор це бачить і блідне.