6 глава — Свято наближається або легше знайти голку у копиці сіна

6-1 Арсен 

  Відчиняю навстіж вікно й потік свіжого морозного повітря вдаряючи в обличчя, тут же заповнює собою всю кімнату. Це саме те чого так мені не вистачало, коли я вчора залишився на квартирі Михайла та, коли свого часу перебував за кордоном. І, можливо, якби не раптова смерть дядька, я б ще й досі там був. Стою ще пару хвилин біля відчиненого вікна, а потім його зачиняю. Мізки провітрив, час і до справи повертатися, так би мовити. Бо Мишко хоча й сказав, що їм доведеться затриматися, але ж навряд вони просидять там до самісінької весни. У мене й своїх справ вистачає, якщо вже на те пішло.

  «А тебе ніхто не примушував з ним грати», — глузливо обізвалася моя совість, яка чомусь з'являється, коли захоче, а не тоді, коли це потрібно.

  Ну, а якщо вже на те пішло, то я й справді добровільно погодився зіграти з Мишком у карти. Хоча, якщо добре так подумати, то того вечора ми з братом після пари пляшок пива (правда Яринка там щось за ящик говорила) про щось засперечалися. От про що саме, не пам'ятаю, крім одного — той хто програє повинен виконати бажання іншого. Ну, чим все завершилося самі бачите.

    Так-сяк перекусивши та проштовхнувши те все у свій шлунок чашкою кави я, знайшов у списку номер Міли (добре, що здогадався його взяти) й тут же його набрав.

- Доброго дня, ви зателефонували до відділу скарг та пропозицій якості товару компанії...

- Доброго дня, Міло, це (ледь не сказав Арсен Богданович) Михайло Борисович. — слухати все те, що вона там говорить, я не мав жодного бажання та і не до цього було, — Ви сьогодні вирішили попрацювати? — поцікавився у неї.

- Ой, здрастуйте Михайле Борисовичу, — судячи з її голосу, вона зовсім не очікувала, що я можу зателефонувати, — Це...

- Не треба пояснювати, — перебив я й продовжив далі, — мені потрібно номер телефону вашої колеги. Розумієте про кого я?

- Так, розумію. Але...

- Ніяких але.

- Як скажете.

- І ще одне, ви знаєте нову адресу за якою зараз проживає Цісаренко?

- Ну, — невпевнено промовила та, — Лєра мені якось говорила.

- І? — поглядом упираюся в стелю, але зовсім не для того аби побачити чи не падає на мою голову Дамоклів меч¹.

- Я не запам'ятала, — відповіла, як школярка яка не вивчила заданий вірш.

- Гаразд, — подумки матюкнувшись, промовив на це я, — Чекаю від вас її номер. Негайно, — і поклав слухавку.

  Ні, хто б там що не говорив і не думав, але все-таки добре, що свій вибір покійний дядько зупинив саме на братові. Бо, як на мене, розігнав би усіх. Вже краще гратися зі своїм залізяччям чим керувати якоюсь компанією. І це вам говорить не хто-небудь, а директор автосервісу. Хоча, як любить говорити Михайло, через свій стиль одягатися я більше схожий на якогось механіка.

 Через хвилин п'ять Міла таки скидає мені номер телефону Лєри, написавши за одне, що пробувала їй додзвонитися, проте та не бере слухавку.

- А ось, це вже цікаво, — промовляю вголос і заношу номер Цісаренко до своєї телефонної книги. Та перш ніж їй зателефонувати (а що як повезе?), роблю дзвінок до нашого спільного з Мишком приятеля, а за одне й заступника, щоб попередити, що мені доведеться затриматися ще на деякий час.

- А я вже почав було хвилюватися, що Міха прикував тебе наручниками до батареї, — промовив Назар, який, між іншим, був з нами того вечора.

- Гірше. Він змусив мене поголитися.

- Та ну! — вигукнув той, — Ти це серйозно зараз?

- Зараз сам переконаєшся, — тут же включаю камеру.

- Якби я вас так добре не знав, — промовив Назар, то подумав би, що Ведмедик² вирішив мене розіграти.

- Підробивши мій голос.

- Слухай, а без бороди тобі набагато ліпше.

- І ти, Бруте³, — вдаю з себе ображеного.

- Та ні старий, я цілком серйозно. Одне тільки, але. Це ж якщо тебе раптом побачить Лєрка, то миттю потягне одружуватися.

  Не нагадай зараз Назар про Цісаренко, то вже забув би, що мав зателефонувати ще й до неї. То ж, прощаюсь з ним і починаю набирати номер.

  Один раз набрав, ніякої реакції. Другий раз, ситуація та ж сама. Третій, десятий — абсолютно ніяких змін. І це неабияк починає мене бісити.

6-2 Валерія 

- Ну і що ти сама робитимеш? — запитує у мене Аліна, — Краще приїжджай до нас, за одне й до хрещеної твоєї сходимо.

- Це ж мама тебе попросила, — не уточнюю, а кажу прямо.

- По-твоєму, я не можу взяти та сама зателефонувати?

- Ну, чому ж не можеш? Просто буквально цими днями вона мені також телефонувала й просила приїхати, — відповіла я, — Але я й справді не можу.

 Не можеш чи не хочеш? — на відміну від мами обдурити старшу сестру справа не з легких, — До того ж невже тобі зовсім не цікаво зустрітися з Арсом?

  Ну, от. І вона ж у той ліс, і по ті ж дрова. Не розумію, чого вони так за нього вчепилися? Невже тільки через те, що малою я йому прямо заявила, що він зі мною одружиться? Але ж ми тоді були дітьми. І взагалі, я впевнена, що Арс і сам не горить бажанням зі мною зустрітися.