4 глава — Готуємо салатики та трішечки ностальгуємо

4-1 Арсен

  15 років тому...

- Лишенько, — поглянувши на нашу компанію, сплеснула руками мама, — та ви ж усі, як один, на чортів схожі! Це ж де ота нечиста носила вас?!

- Що за галас? — визирнув з кімнати батько, який схоже дрімав, проте мама розбудила його своїм криком.

- А ти сам подивись. На свого сина, на племінника, на всіх врешті-решт. Правда ж гарнюні?! Хоч бери й на виставку відправляй.

- Ну забруднилися діти і що такого? Це треба через таку дрібницю на всю вулицю горланити? — запитав позіхнувши батько.

- Що такого?! — не знаю на який час, та схоже мама знайшла собі нову жертву, — Ти питаєш, що такого?! — грізно почала насуватися на батька не дивлячись на свій невисокий зріст та тендітний, я би навіть сказав, мініатюрний, вигляд, — А те, що мені оце все доведеться прати, це дрібниця, хочеш сказати?

- А я хіба сказав, що це ти будеш робити? Самі забруднилися, то ж нехай самі й перуть, — спокійно відреагував батько й поглянув на нас, — Давайте, зізнавайтеся де це ви вже лазили? Знову намагалися знайти якийсь клад?

- Ні, вони машину часу робили, — тут же заявила мамина хрешениця, додавши при цьому, — Я їм говорила, що у них все рівно нічого не вийде, але вони не хотіли слухати.

- Ага, говорила. Аякже, — нехай навіть і не мріє, що я, як Мишко, буду стояти та все мовчки вислуховувати, — А хто просився, щоб бути першою? Не ти, хочеш сказати?

- Це щоб доказати, що у вас нічого не вийде, — заявила нахабно Лєрка, — І взагалі, ви оно Фараона хотіли закинути у камінний вік, — от же ж, ябеда!

- Нічого подібного, він сам захотів, — промовив Єгор. А хіба не так? Кіт, між іншим, без нашої допомоги забрався всередину машини, показуючи нам тим самим, що готовий до проведення експерименту. У нас взагалі все йшло чудово до тих пір, поки невідомо якого дідька не приперлася Лєра, бо їй нудно, бачите. І взагалі, я не розумію чому вона весь час крутиться поруч з нами, а не йде гратися з дівчатами? Як її старша сестра до речі. Аліні вже правда п'ятнадцять наступного місяця буде, але все рівно.

- Машину часу значить — промовив батько й злегка почесав підборіддя, — Хм... Цікаво. Ну, і як експеримент? Вдався?

- Не вдався, — бурчу у відповідь. Бо не треба було піддаватися на вмовляння Мишка й інших хлопців взяти в компанію цю «занозу». Мало того, що у школі в одному класі навчаємося, так її з Аліною та Єгором їхні батьки залишили у нас на літні канікули. Ну, тобто як залишили? Тьотя Таня попросила аби мама інколи заглядала до них додому й дивилася, що і як. А та взяла й усіх трьох забрала до нас додому. Як вона сама пояснила, їй так спокійніше й мороки менше. Ні, проти Алінки й Єгора я нічого не маю. Єгор, між іншим, був єдиним хто підтримував мене, що немає чого жінкам пхати свого носа у чоловічі справи. І це я не сам придумав. Так наш сусід дід Тимко, говорить всякий раз бабі Варьці, коли вони з нею сваряться.

  Крадькома, поки ніхто не бачить, показую Лєрі кулак, на що та мені тут же показує у відповідь язик...

   Наш час...

  Малюю на запотілому дзеркалі смайлик й гарно обернувши навколо стегон полотенце, виходжу з душу. Що ж, квартира у брата хоча й простора, але не те, все одно. Не моє. Немає того відчуття до якого я звик живучи сам за всі ці роки. Тут, на відміну від моєї барлоги (це так Мишко називає мою квартиру), куди не кинь оком, де-не-де видніється присутність жіночої руки. Всілякі там статуетки, серветки, вази, горшки з вазонами та ще багато чого всякого. До речі, щодо вазонів.  Як на мене, то простіше купити якогось одного кактуса й поливати його інколи водичкою. А тут... От чесно скажу, я вчора, коли читав всю ту написану Яринкою інструкцію, як та коли саме треба поливати той чи інший вазон, думав здурію повністю. Ні, я якщо й надумаю одружуватися, то точно не дозволю, як дехто, з себе мотузки вити.

     Зайшовши на кухню роблю собі каву та пару тостів, і вже після того, як перекусив, починаю збиратися... на роботу.

4-2 Валерія.

  Такого переляку, зізнаюся чесно, як оце сьогодні у мене ще не було. Про що це я взагалі? Так от, прокидаюся значить, беру мобільний аби подивитися скільки вже годин і... Мене ледь Кіндрат не схопив! Миттю зіскакую з ліжка, немов воно, як та карета в казці про по Попелюшку, щоправда, не в гарбуза, а у мурашник з лісовими мурахами перетворилося. Воно не без того, що я запізнювалася, але ж не настільки!

  Швидко, немов мене, (як говорила колись покійна сусідка хрещеної баба Варка), ґедзь в одне місце вжалив, забігаю до душової кімнати й виставляючи теплу воду,  раптово згадую, що мене звільнили. І від цього мені хочеться одночасно, як плакати, так і сміятися. Ну, це ж треба таке! Але, нічого не зробиш, раз вже піднялася, то треба буде навідатися до магазину. Продовжую не поспішаючи  митися, бо нема куди, після чого вилізши з душу та насухо витершись й промокнувши полотенцем мокре волосся, надягаю на себе махровий халат і йду на кухню ставити чайник. Далі повертаюся назад до кімнати по один зі своїх мобільних телефонів. 

  От тільки не треба думати, що я тут надто сильно жирую. Нічого подібного, я просто передбачлива. Особливо після того, як у другому класі не без явної допомоги декого (при згадці про даного суб'єкта ні одне порядне слово не хоче лізти до голови) мій портфель разом з підручниками й усім іншим, що було всередині опинився у воді. Та повернемося все ж таки до мобільних телефонів. Як я вже згадувала, їх у мене два, один з яких тримала лише виключно для роботи, а після вчорашнього він був безжально мною відключений та закинутий на антресоль. Так, я дуже сильно образилася, при чому  на всіх і на все. То ж під балконами, щоби вони чого доброго на мене не впали, обіцяю не ходити. І ніякі там жаби, сподіваюся, ні квакати, ні какати на мене не будуть.