3 глава — Новий рік майже на порозі, а настрій невідомо в якій коморі

3-1 Валерія 

 Наступного дня я прокинулася від того, що мені вирішила зателефонувати мама.

- Привіт, донечко. Як ти там у мене? — поцікавилася вона, — Новий рік напевне готовишся зустрічати?

- Так, готовлюсь, — відповіла я, бо треба ж щось сказати, а то не відстане. Або ще гірше, почне ставити мені в приклад старшу сестру чи навпаки дружину брата, якщо тільки не обох разом. Ні, ви нічого такого не подумайте, я дуже люблю своїх близьких, як і вони мене. Але повірте, вислуховувати всякий раз, що я й досі сама, якось не хочеться.

- Все, як завжди, по стандарту? — запитує, — Олів'єшечка там, оселедець під шубою, вінегретик. Напевне й курочку вже встигла запекти? Слухай, доню, а може ти до нас приїдеш? — вирішила несподівано запропонувати вона, — До того ж твоя хрещена заходила цими днями до нас  з батьком, про тебе розпитувала. Та й взагалі, вони з дядьком Борисом запросили нас усіх до себе на святкування. Оно й Аліна з Вадимом будуть і Єгорчик з Полінкою також обіцяли приїхати. До того ж тьотя Лариса сказала, що нібито Михасик зі своєю нареченою також повинен приїхати. Я тут подумала, між іншим, що він може заїхати за тобою, то разом і приїхали б. Все одно ж в одному місті живете.

- Ма, те що я живу з ним в одному місті (те, що саме син моєї хрещеної виявиться моїм босом, на той момент мені було невідомо) зовсім не означає, що  ми з ним бачимося кожного дня, — відповіла я, що по суті було правдою, — Крім того, мені є чим зайнятися. Та й у мого хлопця немає можливості приїхати зі мною, — брешу не гірше будь-якого депутата під час передвиборчої кампанії. Ну, не говорити ж їй, що хлопець, який ще донедавна у мене був, вчора мене покинув.

- Лєрочко, я ж зовсім забула, — раптом промовила мама, — тьотя Лариса мені сказала, що нібито цього разу до них також приїде рідний брат дядька Бориса зі своєю дружиною та сином. Ти ж пам'ятаєш Арсенчика? Ви з ним, якщо не помиляюся, в одному класі навчалися. Ну, коли вони ще тут жили. 

  Ще б не пам'ятати. От що-що, а менш за все мені хотілося зустріти цей Новий рік у компанії свого колишнього однокласника. Я й досі пам'ятаю, як він у молодших класах спеціально підклав на стілець лимонне тістечко. Про ляльку Барбі, якій він безжально відкрутив голову, я взагалі мовчу (як і про те, що продірявила шини на його велосипеді).

- Ні, ма, я б з радістю, та у мене не вийде, — як можу стараюся придати своєму голосу якомога більше смутку.

- Лєрочко, а може все-таки передумаєш та приїдеш? Ми ж так давно з тобою бачилися, доню. А робота, вона ж нікуди не дінеться. А якщо що, то так вже й бути, попрошу твою хрещену, то може й Мишко якось підсобить. Ну, а якщо не хочеш з ним працювати, то повертайся додому, а там дивись, батько й до себе може влаштувати.

  Що до останнього, то я анітрохи не сумнівалася. Та мені не хотілося, щоб потім по нашому містечку ходили чутки, що я працюю тільки завдяки тому, що мій батько обіймає посаду директора.

- Та ні, ма. Не треба смикати хрещену, до того ж мені й тут не так (було до тих пір, поки новий бос «Не знаю хто» не вирішив нагородити мене пенделем) вже й погано працюється.

- Бачу я, як воно непогано.  Замість того, щоб зустріти Новий рік у колі рідних... Даремно ти не хочеш приїхати.

- Я не говорила, що не хочу, — відповіла їй, — Я сказала, що у мене не вийде приїхати. Все ма, бувай. Робота довго чекати не буде. Татові привіт, — промовила наостанок й поклала слухавку.

 Завершивши розмову з мамою я підійшла до холодильника й відчинивши дверцята, відразу ж зачинила. Готувати щось до Нового року, як власне й святкувати його, не було ніякого бажання, від слова «зовсім». Оно ялинку нарядила й цього достатньо, як на мене.

   «А може все-таки поїхати? — закрадається до голови думка, а слідом за нею інша, — І вислуховувати, що твоя сестра у твоєму віці вже друге дитя народила, а ти ще й досі в дівках сидиш?».

  Ні,  якщо так подумати, то вже краще залишитися вдома, ніж вислуховувати одні й ті ж самі проповіді. Пляшка шампанського є, коробка цукерок та мандаринки у мене також є. Про ялинку я вже згадувала. Так що включу собі телевізор, послухаю цьогорічне привітання нашого президента з Новим роком, може й концерт якийсь подивлюся, якщо захочу звісно. І все це я буду робити одна. Хоч бери й розсипай де тільки можна хлібні крихти, аби з'явилися таргани. Тоді й не скажеш, що нудьгувала на Новий рік, бо не було компанії. А що? Роботи у мене більше немає, заміжжя мені схоже  також не світить. Залишається тільки одне — зайнятися розведенням тарганів. От стану старенькою бабусею та буду разом з ними сидіти ось тут на кухні й ганяти чаї. А там, ще чого доброго, квартиру на них перепишу. А от сміятися й говорити, що у мене з горя дах вирішив поїхати відпочивати на курорт, не раджу.

3-1 Арсен 

- Що значить, як пів години пішла додому? — запитую суворо у дівчини, яка, здається, ось-ось втратить свідомість.

- Ну, — налякано пролопотіла та дивлячись на мене, як дивилося оте ягня з байки Глібова* на вовка під час їх «дипломатичної зустрічі», — вона... 

- Що вона? — хоч бери й посилай когось за клешнями, щоб хоч якось витягти бодай одне слово.

- Вона сказала, що якщо її звільнили, то...

- Я щось говорив про звільнення? — розвертаюся до Зінаїди Павлівни, що якраз стоїть поруч.