12.2

Погляд чоловіка враз став наче осудливий. Він ще й головою покачав. Але я взагалі нічого не розуміла.

Що не так?

— Я схожий на того, хто б стояв в очікуванні.

— Напевно... ні? Але тоді що не так? Вона так і не відповіла?

Чезаре нахмурився, змушуючи мене напружитися.

— Вона не розуміє мої натяків, — з зітханням зізнався чоловік.

І як так? То наскільки дурною треба бути, аби не зрозуміти, що подобаєшся такому чоловіку? Або ж...

— Вона може просто вдавати, що не розуміє, — озвучила припущення, за яке піймала насуплений погляд з-під лоба. — Ну а що? От як ви натякаєте? Пробували сказати про свої почуття напряму? Тоді вона не зможе вдати дурепу.

— А якщо після цього вона втече?

— Чому вона має тікати? Їй же нема, через що соромитися перед вами... Нема ж?

— Вона може злякатися. Для неї ця розмова може стати цілковитою неочікуваність. І не факт, що вона повірить моїм слова.

Я насупила брови, уявляючи себе на місці тієї дівчини.

Якщо вона справді нічого не підозрює, то Чезаре поставить її у вкрай незручне становище. Принаймні мені було б незручно. І я дійсно почала б ховатися від нього.

Але що порадити в такій ситуації? Що б не відклякнуло мене та дало герцогу змогу наблизитися в емоційному плані?

— Тоді, можливо, не варто одразу говорити про кохання. Почати зі спільних тем та дізнатися один одного ближче. На додачу це дасть змогу і вам, і їй краще дізнатися свої почуття. Може то не кохання ви до неї відчуваєте, а, до прикладу, захоплення.

— У своїх почуттях я впевнений. Та ти правда вважаєш, що діяти треба саме так? Бо мені здалося, що ми вже достатньо провели часу разом, аби зблизитися та дізнатися один про одного.

— Тоді скажіть, який її улюблений колір?

— Рожевий, — Чезаре ані миті не вагався.

— А чи є в неї якісь страхи?

— Вона боїться високих пагорбів.

— А незвичні вподобання?

— Ну... напевно, це встрягати у неприємності, відпочивати та спаринги.

— Якось не надто вони між собою пов’язуються. Дивна ваша дівчина.

— Але мені вона однаково подобається.

Я занизала плечима, адже про смаки не сперечаються.

— Добре. А вона знає відповіді на ці питання щодо вас?

Чоловік не відповів — тільки погляд відвів. Невже він дізнався все це шляхом переслідування? Бо якщо він так багато знає про ту дівчину, було б дивно, що вона про нього не знає таких аспектів.

— Ви з нею точно спілкувалися? І як довго?

— Щодня по кілька разів з моменту зустрічі. А що?

— І вона не взагалі не цікавилася вашим життям?

Якщо все дійсно так, то справа програшна. Немає цікавості — не буде й симпатії. А без симпатії ні про яке кохання й мови бути не можу.

— Цікавиться, звичайно. Вона багато про мене розпитувала в інших.

Я скоса поглянула на нього, та він мого питання не зрозумів. Ох вже ці чоловіки!

— Вам не здалося дивним, що вона про вас розпитувала в інших, а не у вас? Може в неї є погані наміри щодо вас? Ця дівчина може виявитися ворогом або шпигункою.

— Ні, оце точно ні, — Чезаре почухав потилицю. — Вона надто щира, аби вчинити підступно.

Він вже її й захищає! А що як я маю рацію? Для нього ж стараюся!

Ух! Ну то й грець з ним!

— Коротше, моя порада: підштовхніть її до того, аби вона сама почала вас питати щодо вас. Якось ненав’язливо скажіть, який колір ваш улюблений...

— Смарагдовий.

— Та не мені — їй. А ще про себе щось розкажіть. Але якісь дрібниці, які не нашкодять вам. І про всяк випадок будьте з нею обережним.

Чезаре якийсь час мовчав та дивився на мене з такою дивною усмішкою, що я мимоволі примружилася.

— Що?

— Нічого.

— Тоді чого так дивитеся?

— Ви хвилюєтеся за мене.

— А хіба у цьому є щось кримінальне? Що поганого у хвилюванні за друга?

— Друга? Тоді що вас роздратувало? Невже ви ревнуєте?

— Я? З чого б це?

— Не знаю.

— Бо ви мені друг.

— Саме так.

— І друзі мають право хвилюватися один за одного.

— Безперечно.

— От і все.

— Тоді чому ви так збудженно це пояснюєте?

— Бо ви дивно формулюєте питання.

— Можливо.

Він усміхнувся, але сперечатися не став. Тож, я вже хотіла повернутися до спостереження за людьми, коли Чезаре тихо додав:

— А якщо я скажу, що мені приємно?

— Що саме?

— Що ви хвилюєтеся.

Я знизала плечима.

— Це ж нормально.

— Для друга?

— Звичайно.

— Тоді мені пощастило з друзями.

Я знову скоса поглянула на нього. Надто самовпевнений він вигляд зараз мав. І вдоволений, наче кіт, що сметану в господарів віджав.

— Вам краще було б не зловживати моєю добротою.

— Не планую.

— Добре.

— Хоча...

— Що?

— Мені подобається, коли ви за мене хвилюєтеся.

Я не знала, що на це відповісти. Тому зробила єдине, що залишалося, — тицьнула його ліктем у бік.

— Краще розповідайте, що ще любить та загадкова дівчина.

Чезаре тихо засміявся.

— Ви знову про неї.

— Звичайно. Я ж намагаюся вам допомогти.

— Я вже зрозумів.

— Тоді не смійтеся.

— Не буду... До речі, вона теж часто робить вигляд, що її це не цікавить.

Я насупилася.

— Що саме?

— Те, що їй цікаво.

— Дивна вона у вас, — повторила вже вкотре за останній час.

— Дуже.

— І що ви з нею робитимете?

Чезаре повернув голову до мене.

— Поки що слухатиму її поради.

— Правильно, — схвально кивнула, очікуючи на деталі подальшого плану. — А потім?

— Побачимо. І взагалі, пропоную закрити тему та нарешті виконати вчорашню обіцянку.

— Це ще яку?

— Як яку? Невже ви забули? Я про прогулянку до водоспаду на північному схилі.