9.4

Але врешті-решт я не витримала: піднялася та вийшла в коридор у пошуках бодай якоїсь допомоги.

Як варіант, можна було б піти до матері. Тим паче, її кімната не так вже й далеко. Та є один величезний аргумент «проти» — на мене чекатимуть або нотації, або насмішка. Або і те, й інше. Тож першочергово я вирішила спробувати знайти Кларису, яка й допомогла мені ці жахіття вдягнути.

На превеликий жаль, навіть через десять-п’ятнадцять хвилин потрібної людини я не знайшла. Взагалі нікого не знайшла. У цій півтемряві мене зустрічали лише лампи, що освітлювали дорогу. Та й те — вони вже скоро догорять і затухнуть.

Не пройшла я й кілька кроків, як моє передбачення збулося — усі найближчі свічки згасли. Я лишилася одна посеред темного коридору. Та тоді нарешті знайшовся натяк на живих істот — в одній кімнаті з прочиненими дверима було світло.

Не без страху, я тишком-нишком підібралася до тієї кімнати та несміливо заглянула — бібліотека. Не надто велика, проте дуже затишна. З м’яким світлом і запахом книг. І герцогом в центрі.

Чезаре задумливо щось читав, не звертаючи увагу на мене. Він просто був настільки поглинутий цією справою, що не помітив як я підійшла і з-за плеча зазирнула в книгу.

«...Не слід плутати прихильність із Покликом. Першу народжує час, другу — сама магія.

Істинна пара не обирається волею дракона. Навіть наймогутніший із прадавніх не здатен відмовитися від неї, коли Поклик завершено.

Чим довше двоє перебувають поруч, тим сильніше їхня магія прагне єдності. Відстань же породжує неспокій, що з роками лише посилюється.»

Що? Дракони? Істина пара?

Навіщо герцогу ця інформація?

«...Найдавнішою та найрідкіснішою ознакою завершеного Поклику вважається Срібна Печатка. Вона з’являється на тілі дракона лише раз у житті й не може бути ні викликана штучно, ні передана іншому.

Її поява означає лише одне: дракон зустрів ту, яку визнає його магія.»

Що ще за Срібна Печатка?

«...Якщо ж істинна пара тривалий час не відповідає Поклику або не здогадується про його існування, дракон несвідомо починає усувати все, що може розлучити їх. Часто він і сам не усвідомлює причин власних дій, пояснюючи їх обов'язком, здоровим глуздом або звичайною випадковістю.»

Бач, які... Він погано живе, то й вона повинна! Дракони нічим не кращі за людей. Принаймні, за деяких чоловіків.

Попри обурення, я вже збиралася повернутися до читання, як Чезаре підплигнув з переляку, відкинув книгу подалі.

— Пані Амеліє! — вигукує він моє ім’я, збільшуючи відстань між нами.

— А що ви читали? Навіщо вам інформація про істину пару дракона? Скажіть чесно: ви збираєтеся знайти дружину тутешнього дракона, аби позбутися самого чудовиська? Дракониці слабкіші? А що ви робитимете, якщо виявиться, що в них є драконятка?

Чезаре проковтнув грудку, після чого пересохлими губами нарешті відповів:

— Скільки... питань. Але це не надто цікаве читво. Навряд воно допоможе нам у боротьбі з драконом.

— Чому ж?

— Бо пара того дракона вже давно померла.

— Ем... Тоді хіба сам дракон не мав померти разом з нею? Бо в книгах про істині пари часто кажуть, що вони помирають в один день. Зв’язок душ і таке інше.

Чоловік зітхнув, після чого підняв книгу з пола та повернув на полицю. Пояснювати він якось не квапився. Принаймні, поки я не наблизилася.

Коли між нами лишалося якихось два кроки, герцог різко повернувся. Його очі уважно пройшлися від моєї маківки до п’ят.

Від чогось його дихання враз стало важким. Він навіть прикрив повіки, немов набираючись сил.

— Якби це було так, все було б набагато легше, — нарешті відповів чоловік, розплющивши очі та зазирнувши в мої. — На жаль, дракони не вмирають вслід за своєю парою. Потяг та необхідність бути поряд, торкатися її... все це нікуди не зникає. Бажання побачити знову, обійняти, почути дихання продовжують переслідувати.

— Тоді як же вдівці вгамовують ці бажання?

Чезаре зробив крок мені на зустріч. Лише один крок, що здався надто великим. Той самий, що майже не лишив між нами дистанції. Я навіть могла відчути тепле дихання чоловіка, чия голова була в кількох сантиметрах від мене. Було дещо незручно, адже прийшлося дивитися знизу вгору, та чомусь мені було вкрай важливо дізнатися відповідь. Настільки важливо, що не могла розірвати цю близькість.

— Ніяк. Він страждає від цього до кінця своїх днів.