Розділ дев’ятий

Клариса поклала гребінь, втикаючи останню декоративну квітку у моє волосся. Лише тоді я підвела погляд до дзеркала, що відображало нас двох.

— Щось не так?

Мою голову не покидав жаль. Якби не мама, в мене була б змога підслухати розмову герцога з його другом. Можливо, почула б ще якісь деталі, які допомогли б мені скласти шматочки інформації у цілісну картину. Цілком ймовірно, мені б вдалося дізнатися, що вони від мене приховують. Та, на жаль, саме в той момент матінка вирішила нагадати мені про правила пристойності та поведінки при членах королівської родини.

Коли нотації завершилися, повернулася няня герцога та запропонувала свої послуги у підготовці мене до званої вечері. Звичайно ж матінка від того не відмовилася. Моєї думки, відповідно, ніхто не питав.

— Все добре. Ви зробили просто неймовірну зачіску.

З посмішкою я торкнулася білявої кучеряшки, що обрамляла моє волосся. Була б тут мама — я б вже вислухала з три короба щодо дитячого руху, та Клариса не сказала мені ані слова щодо цього.

Вона ж мама Адама, наскільки пам’ятаю. То чи знає вона про...

— Ви хочете мене щось запитати?

— З чого б це?

— Ви вже втретє скоса дивитися на мене. І вираз у вас глибоко вдумливий.

Підібгав губи, стиснула долоні в кулаки перед собою. Зітхнула.

Краще вже стати безтактною, аніж вагатися через сумління.

— Як давно у вашого сини є... стосунки?

Жінка спочатку не зрозуміла про що я, а як тільки до неї дійшло — вона розсміялася.

— То ви вже познайомилися з Еллою.

— Еллою?

— Його дружиною.

Якою ще дружиною? Здається мені, що ми про різних її синів говоримо. Або... Та ну! Не може він зраджувати своїй дружині з герцогом!

Не може ж?

— У вас же один син?

— І онук в мене поки що один. Проте невістка нещодавно по секрету мені розповіла, що скоро їх буде два, — гордовито похвалилася жінка, втупив руки в боки. — Але ж ви Адаму не кажіть, будь ласка. Вона сама найближчим часам йому розкаже.

Триндець! Командир герцогського війська зраджує вагітній дружині зі своїм паном! І хай там як — невже Чезаре дійсно пішов на таке? Яка ж ганьба — спокусити друга з двома дітьми!

— Я надто туго затягнула корсет? Ви зблідли.

Ні, я так не можу! Якщо в них немає почуття гідності, то бодай я виконаю роль совісті і вправлю їм мозок! І почну, мабуть, з пана Шольца.

Сповнена наснаги й бажання творити справедливість, я встала та вхопила спідниці. Чим не аби як налякала Кларису. Та хай пробачить мені це, адже найближчим часом її син повернеться на правильний шлях — у сім’ю з дружиною та дітьми. Іж що видумали — гомосексуальні романи на стороні крутити, забувши про маленьких дітей!

Вже незабаром були вибиті двері. Ті, що вели у герцогську кімнату. При чому зробила це маленька ніжка з рожевенькою туфелькою. Лишивши самого власника кімнати в напівоголеному вигляді перед поглядом усіх охочих. Та оскільки, на відмінну від деяких, у власниці рожевих туфельок, тобто в мене, совість є, дуже швидко двері встали на місце. Таким чином, у кімнаті лишилися лише ми вдвох у доволі приватних обставинах.

— Пані Амелія? — вочевидь не вірив власним очам пан Шольц, не кваплячись застібати ґудзики на своїй сорочці.

— Нам треба поговорити, — заявила вже менш впевнено, проте треба — значить треба.

Не моя то справа, хто з ким шашні крутить — однозначно так. Та не висловитися з цього приводу я не можу.

— Зараз? — перепитав чоловік, переводячи погляд на свій оголений торс, а потім знову на мене.

Але не на ту напав! Зараз обурення в мені більше, ніж сором’язливості.

— Зараз. Негайно.

Чоловік тяжко зітхнув, але ґудзики все ж поквапився застібнути. Коли завершив, сів на ліжко і кивнув.

— Тоді починайте.

Зробила глибокий вдих, набираючи повні груди повітря. А ще в мене не було гадки, з чого почати. Та врешті-решт, почати можна з натяків.

— Ви знали, що в Адама є сім’я?

Вираз обличчя в Чезаре став задумливо-зацікавленим. Чоловік схрестив ноги та на коліно поклав лікоть. Рукою тої ж руки він підпір щелепу а-ля «Великий мислитель».

— А я якимось дивом міг не знати?

— Тому ви мені й не дозволяли зблизитися з Адамом?

Герцог однозначно був вражений моїм питанням. Приємно вражений. І він очікував на продовження озвучення моїх думок. Принаймні, мені так здалося, хоча словами він того не казав.

— Так. Ви маєте рацію.

— І ви постійно ставали між нами, перемикаючи мою увагу на себе.

— Все вірно.

— І ваш секрет... один з ваших секретів... пов’язаний з цим?

— Амеліє, невже ви здогадалися?

Очі, сповнені надії, були направлені на мене. Можливо, він очікував на підтримку з мого боку. Бо за цей час ми дещо зблизилися. І йому точно було приємно почути підтримку, адже інші навряд зрозуміють його вибір.

Але я не можу йому цього дати.

— Як можна було б не здогадатися? Все було надто очевидно. І ви з Адамом не ховалися.

При згадці імені друга, чоловік сіпнувся наче від ляпаса.

— Та зрозумійте: це не правильно. Які б почуття між вами не були. Тим паче, невже ви не могли освідчитися Адаму до того, як він одружився? Ви ж були поряд усе дитинство!

— Зачекайте... Кому освідчитися?

— Адаму! Кому ж іще? І не заперечуйте: я бачила вас голим біля нього і як він накривав вас плащем.

— Що? Коли... Дідько! Це не те, що ви подумали!

— Ви не зобов’язані звітувати переді мною. Це ваше життя. І не так важливо, що ви скажете, як те, що ви зробите. Ви маєте завершити ці стосунки! Я розумію, що я для вас ніхто і ви не зобов’язані слухати мене... Але повірте, я не бажаю для вас зла! Ви маєте зробити правильний вибір. На цьому в мене все. Прощавайте.

Аби не починати безглуздий діалог, де Чезаре буде змушений шукати собі виправдання, я зробила якнаймудріше — підібрала спідниці та вибігла раніше, ніж він встиг встати. Попередньо зачинивши за собою двері.