8.4

— Ви не збираєтеся розкривати мені цю таємницю, чи не так?

Його погляд переміщається кудись мені за спину. Оглядаюся — нічого дивного. Знову дивлюся на нього — губи підібгані, він збільшив дистанцію між нами на один крок.

— Нам час повертатися.

— Ви б хоча б спробували непомітно змінити тему.

— А є сенс? Зараз ви не готові до того, аби почути правду. А брехати вам я не збираюся, — чоловік просто розвернувся спиною і попрямував у зворотному напрямку.

— Чому я не готова до правди? Ви не уявляєте, скільки разів мені доводилося стояти осторонь без тої самої істини, яку знали всі, крім мене.

Герцог неочікувано зупинився, через що я врізалася у його спину.

— Я не такий, як ваші колишні. І можу запевнити, що інформація, яку я вам надавати поки не збираюся, ніяк не пов’язана з романтичними стосунками. Хіба що вона може змінити ваше і без того не найкраще ставлення до мене у гіршу сторону.

Відступив, я помовчала, підбираючи слова. Закусила нижню губу, похрустіла пальцями, та врешті-решт наважилася зізнатися.

— Якщо ви про ваші стосунки з Адамом, то я все бачила. І жодним чином не засуджую.

Ці мої слова змусили Чезаре знову повернутися обличчям. Його брова здивовано потягнулася вгору.

— Так, мені прикро, що в мене не було змоги познайомитися з вашим... другом ближче, проте я не з тих, що уводить чужих... партнерів. Тому все добре.

Відчувши, як запалали вуха та все обличчя в цілому, я поквапилася обійти герцога та першою повернутися. Та варто було кілька кроків поперед нього, як він озвався:

— Зачекай, про що мова?

Я збільшила швидкість, адже продовжувати цей діалог було вище своїх сил. Та й опускати свою гідність аж настільки — цього дозволити не могла.

Наздогнав пан Шольц мене вже у дворі, коли я завмерла, не в змозі навіть зробити зайвий вдих. Адже біля коня з дорожніми торбами стояла знайома постать, хоч і не в компрометовній позі і без камергера поряд.

— Що сталося? — запитав Чезаре, ще не помітивши гостя. Та прослідував за моїм поглядом, помітив його — Його Високість принца Вільмоша, що спокійно роздавав накази та розвантажував свого коня.

Саме в той момент ще й мама моя вийшла. Що вона казала принцу — я не чула, та вона шанобливо вклонилася, за що принц їй кивнув на знак вітання.

— А він що тут забув? — почулося біля вуха, перш ніж володар цих земель обійшов мене та попрямував у бік гостя.

Брові насуплені, щелепа та м’язи напружені... Мені здається, чи пан Шольц не знав про доєднання принца до загону?

Вони почали щось активно обговорювати: Чезаре різко, емоційно, невдоволено, принц — спокійно, стримано, зі зверхньою посмішкою старшого. Та чи був він старший за герцога за віком? Хрін їх знає. Та цю картину я часто бачила, коли Октавіан з Бастіаном сварилися. То, хто мав перевагу, мав вигляд як у принца. Здебільшого це був Октавіан, та зараз це не так важливо — Чезаре заніс кулак, аби вмазати принцу Вільмошу!

Тоді я перестала стояти та побігла у їх сторону. Так, фізично зупинити не встигла б, проте бійку на початкових етапах зупинила. Та на щастя поряд з ними були мама, Рейхард та Адам. Вони втрьох і втримали герцога від насильства у бік члена королівської родини.