8.2

Я підскочила та відсунула всі засови, аби вже за мить опинитися на вулиці. Безлюдній вітряній вулиці, вздовж якої я й побігла. Туди, де теоретично мав бути дракон.

Не звертала уваги ані на які крики пані Емілії позаду — просто бігла вперед, поки хтось не схопив мене ззаду за талію та не підвів над землею.

Від переляку навіть не одразу усвідомила, що відбулося. Проте коли повернула голову, побачила Рейхарда.

— Що? Звідки ти тут?

— Пані Амеліє, нам варто повернутися?

— В сенсі? Там дракон. Я маю допомогти тим, хто вступив у сутичку з ним.

— Там нікого немає. Лізти під лапи чудовиську без жодного підкріплення — дуже небезпечно. Я не можу дозволити вам вступити у бій. Пані Аріадна чекає на вас у замку.

Чоловік не виглядав стурбованим щодо місцевих та можливих збитків. Навпаки, він мав вигляд людини, яка просто збирається перечекати негоду.

— Мама з загоном не вирушила до дракона? — перепитала, перестав намагатися вирватися з чоловічої хватки.

— Усі зараз у замку.

Я дивлюся на маминого помічника — він дивиться на мене. Ми наче з абсолютно різних світів. При тому, що ані йому, ані Пані Генерал така поведінка у схожих ситуаціях однозначно не притаманна.

— Що тут в дідька коїться?

Та Рейхард пояснювати не став. Він перекинув мене через плече та поніс у сторону замку. Ще й перехопив так, що мені не вдалося жодним чином поворухнутися. Хіба що трішки підвестися, аби побачити силует дракона у повітрі. Силует, що віддалявся. І дійсно ніяких ознак шкоди для людей видно не було: ані понівечених споруд вдалечині, ані диму від пожежі, ані будь-чого іншого. Наче це птаха велетенська летіла, а не чудовиська. А люди просто від негоди рятувалися.

Сцена перед очима все ніяк не вкладалася в голові, породжуючи мільйони питань в секунду. Які одразу зникли, варто було нам дійти до околиць герцогського дому. І знов ж таки, це відбулося через іншу картину, що постала переді мною.

У певному віддалені від входу, не так вже й далеко від стайні, було два чоловіки. Знайомі мені. Один — Адам, що стояв з речами в руках, а другий — голий герцог. Абсолютно голий. І дуже вчасно Адам інтимно наблизився до Чезаре, вкриваючи того накидкою.

Я протерла очі, та картина не зникла. Тобто, це точно не був міраж.

Поглянула на Рейхарда — той не помітив їх. А якщо я зараз зверну його увагу на них... Ні, краще не треба. Я не настільки дріб’язкова, аби мститися чоловікові його репутацією. Та й Адам жодних натяків на можливі стосунки між нами не робив... Усе наше можливе майбутнє було збудовано лише моєю бурхливою фантазією.

У пригнічених почуттях я розслабилася й повисла, наче мішок з картоплею, на міцному чоловічому плечі. Доки мене не занесли до маминої кімнати.

Жінка сиділа за письмовим столом і перебирала свої папірці. І навіть коли її помічник поставив мене на підлогу перед нею, вона не відірвала погляду. Та й казати бодай щось Пані Генерал не квапилася.

— Що з вами не так? — заговорила першою, оскільки охочих не було. — Чому ви не вирушили на битву з драконом?

— Вона збиралася самостійно вирушити до бою?

— Так. Я вчасно її піймав.

— Зараз ти робиш вигляд, наче мене тут немає?

Після цих слів жінка підвела погляд.

— Я давала наказ йти на дракона?

В мене наче землю з ніг вибили... Настільки байдуже прозвучав її голос. Хоча в очах грала лють. Її дратувало, що я не послухалася наказу та збиралася вступити у сутичку.

— А якщо б він вбив когось?

— Я. Давала. Наказ. Нападати?

— Ні! Не давала. І це мене дивує найбільше. Хіба не ти мені дорікала, що я їхала сюди не заради порятунку людей? Тоді чому увесь загін сидів у замку, поки там пролітав дракон?