5.6

Стояла собі, не знала куди подітися — аж враз не відчула, як мене хтось підняв на руки. І стало вкрай цікаво дізнатися, хто ж це такий нахабний.

Трішки розвела пальці, і бачу вкрай серйозного Чезаре.

Кинула погляд на публіку — одразу відкинула ідею влаштувати якийсь масштабний скандал. Якщо підніму галас, собі ж гірше зроблю. Тож знову міцно стиснула пальці, притискаючи до обличчя, та дочекалася, поки чоловік пройде зону з великою кількістю свідків. В приватній обстановці можна буде навіть спробувати помститися йому, взявши оплату його життям.

Допоки герцог рухався, я тішила себе кровожерливими думками способами замітання слідів, а як зупинився — нарешті прибрала руки від обличчя.

— І що це було? — питаю, оскільки винуватець не квапився починати розмову.

— Про що ви, пані?

— Не прикидайтеся дурнем. Я про цю виставу. Невже вас так тішать перспективи мого зруйнованого майбутнього? Хочете остаточно знищити мою репутацію? І взагалі, опустіть мене вже нарешті на підлогу!

— Звичайного «дякую» було б достатньо.

— І за що ж я маю вам дякувати? За те, що зганьбили мене?

— Ви не хотіли засмучувати матінку, тож я допоміг вам зберегти таємницю про наші пригоди.

— А я хіба просила? Навіщо ви лізете, куди не треба? Будьте ласкаві — чіпляйтеся до когось іншого, хай там які у вас мотиви. Зробіть вигляд, що мене не існує і живіть своє життя. Я ж буду жити своїм, подалі від вас.

— Не хочу вас засмучувати, але варіант «подалі» — однозначно не наш варіант.

— І що ж заважає нам утримувати дистанцію.

— Ну, по-перше, приналежність до одного загону. Нам належить працювати як одна команда задля досягнення спільної мети.

— А хіба це вимагає постійного особистісного контакту? Гаразд ще тренування, та хіба так обов’язково перетинатися поза боєм? Я не маю жодного бажання бути бодай чимось пов’язана з таким як ви!

Я тяжко дихала, завершивши свою промову і навіть не помітила, коли нарешті опинилася на землі. Долоні були стиснуті в кулаки, наче я от-от збираюся побитися з герцогом наче кіт із собакою. Та більше мене збентежила розгубленість, що читалася на обличчі чоловіка. І щира прикрість.

Невже це розкаяння? Якось слабко в це вірилося.

— Я вас почув, — нарешті відповів він сиплим голосом, через що мене вколола совість. — Буду намагатися тримати відстань, якщо ви дійсно цього бажаєте. І щиро зізнаюся, що дійсно хотів з вам потоваришувати. Мені дуже прикро, що мій потяг змусив вас відчувати збентеження. Я... я піду.

В кілька кроків Чезаре досяг виходу, після чого покинув одну в палатці. Посеред цілковитої тиші... Через що почуття провини знову кольнуло. При чому ще дужче. Виникло бажання побігти за ним та вибачитися, але ж... мені надто соромно за власну поведінку. Він загалом дійсно не зробив нічого поганого, аби я так різко висловилася. Так, перебільшив з виправданнями, та той сором був менше за теперішню провину. Та й сама я часто буваю у схожих ситуація, де сама себе виставляю повнісіньким посміховиськом. І ніякий Чезаре мені для цього не потрібен. А він хотів як краще й частково дійсно допоміг.

Я підібгала нижню губу, перш ніж відвести погляд.

Хіба в мене були такі речі? І така прикраса...

Підійшовши ближче, нахилилася та підібрала яскравий кулон з червоним каменем, що нагадував око дракона. А поряд ще й лист зі знайомою печаткою... Та якщо пам’ять мені не зраджує, таку печатку ставлять лише...

— Дідько! Це палатка герцога. І я вигнала його з його ж спального місця.

Почуття провини оповило ще дужче, хоча до цього мені здавалося, що сильнішим воно бути не може.

— І що тепер робити? Побігти шукати його та вибачитися?

Погляд знову повернувся до листа.

Цікаво, що там може бути? Щось особисте? Або може це лист від коханої людини? Та читати чужі листи — то не добре. Мені й так буде соромно дивитися йому в очі, а якщо дійсно загляну — як потім виправдатися?

Тяжко зітхнувши, попрямувала до виходу. Совість все ж перемогла у сутичці з цікавістю.

~Орті~

Яка чудова історія вимальовується на моїх очах... Спочатку мене зацікавило, куди ж направляються ці людиська та коли вони мене помітять.

Коли білявка спробувала мене впіймати — об’єктом моєї цікавості стала саме вона. Тож хотів перевірити, як довго вона витримає... Та коли з’явився дракон в людській подобі, я не на жарт злякався. Як же добре, що він виявився не злим і в нас вийшло домовитися! Всього-на-всього треба за дівчиськом пригледіти та в амурних ділах драконові допомогти.

Хоча дивно, що істина дракона — звичайне людисько. Та не моя то справа. Хай кохаються досхочу. Головне, аби мене не чіпали, годували та цікавими подіями радували.

Та поки що не скаржуся — все стає неочікуваніше та неочікуваніше. Он, дівчисько ледве проклятий лист не відкрила.

Сподіваюся, що дракон дасть якусь нагороду, бо я прослідкував. Білявка в безпеці. А робив я щось для цього чи ні — вже не так важливо. Умови виконані.

Ой, ну який я молодець! Який красунчик!

Де там той дракон? Чи краще в дівчиська якісь ласощі попросити? Он як на маніпуляції ведеться — дракон усе підлаштував, по обличчю видно, а білявка тепер себе картає...

Жорстокий цей народ — дракони!

Вона, здається, про його сутність ще й не знає. А що буде, коли дізнається?...

Цікаво-цікаво! Треба їх нагнати, поки щось важливе у цій комедії не пропустив.