5.5

Та що гадати, якщо він вже дав зрозуміти, що прямої відповіді я не отримаю? Тож, я занизала плечима, махнула рукою на цю марну справу та пішла у напрямку, в якому рухався загін.

Через кілька хвилин подумала: «А що якщо мама помітить моє зникнення?». Попець одразу схвильовано стиснувся у поганому передчутті, тож ноги дуже швидко перейшли з помірної ходи на цілком швидкий біг. Шкода тільки, що коли я наздогнала загін, вони вже влаштували привал. Щодо пані Форейн — то вона чекала біля Тайне з цілком недвозначним виразом обличчя.

Мені тринда...

Було б чудово якось пояснитися, та в голові жодного виправдання... Що робити? Дідько!

«Мамочко, я впала по дорозі і втратила свідомість! Як розплющила очі, дивлюся — вас немає. Я так злякалася!» — це б подіяло на батька та братів. Матінка навряд мені повірить.

Квіточки збирала?

Ні, вона розсміється та надере мені дупу привселюдно. Як я тоді хоч до когось буду залицятися?

А-а-а-! Це піпець!

— Пані Форейн, щось трапилося, поки нас не було? — разом з нахабним та безтактним питанням на моє плече опускається м’язиста герцогська рука.

Спробувала її скинути — він одразу ж поклав лікоть мені на плече.

Я йому що, підставка? Підлокітник?

— Нічого, окрім як зникла моя донька на доволі тривалий час, — вона складає руки на грудях та невдоволено дивиться вже на мого ворога.

— Та ви що?! — награно вигукує чоловік, притискаючи вільну руку до серця. Іншу руку, що він поклав на моє плече, Чезаре так і не прибрав. Проте якщо чесно, зайвий раз ворушитися мені було дещо боязно, аби не повернути гнів матері знову на мене. — Невже ми забули вас попередити, що відійдемо ненадовго задля побачення?

— Побачення? — вигукуємо в один голос.

— Так, побачення. Тільки не кажи, що після всього, що між нами було, ти заперечуватимеш наші... стосунки?

А отут не поняла...

— І що між нами було? — нарешті скидаю з себе його руку й відходжу на кілька кроків, забуваючи про свої побоювання щодо гніва матері.

— Як що? — не вгамовувалося це безсовісне брехло. — В нас був інтимний зв’язок — це по-перше...

Я спочатку подивилася на його очі, потім поглянула на матінку...

— Нічого між нами не було! Я досі цнотлива! — для більшої впевненості ще й замахала руками.

— Як так можна?! — з інтонацією знечещиною діви заволав герцог, робив посміховисько не тільки з себе, а й з мене. — Хто зі мною одружиться після того, як ти чіпала в мене таких місцях...

— Ніде я тебе не чіпала!

— Тепер, як добропорядна панна, ти зобов’язана зробити мені пропозицію, пані Розенталь!

— Та про що ти?! Це був лише спаринг.

— Та невже?

Пролунало тяжке зітхання стомленої жінки. Це змусило мене відірватися від нашої бурхливої суперечки та звернути увагу на Пані Головнокомандувачку.

— Досі вже робити виставу. Розберіться якось тихо між собою та не робіть привселюдної клоунади, — звернулася до нас мати, а потім додала: — І пане Шольц, не заходьте надто далеко в своїх кепкуваннях. Пані Форейн доволі мстива і я не можу гарантувати, що зможу вчасно вас врятувати.

Після цього жінка пішла у своєму напрямку, лишаючи нас на дорозі під пильними поглядами зацікавлених свідків. Серед них, до речі, опинився і Адам.

Я в мить розчервонілася й потупила погляд. Наразі бажання провалитися крізь землю затьмарило будь-яку втому. Та мені не прийшло на думку нічого кращого, аніж закрити обличчя руками.