5.3

Так продовжувалося тривалий час. В якийсь момент думки мене покинули, рій зрівнявся і все навіть здалося спокійним. Та коли почало смеркати, жодного поселення ми так і не зустріли, що було доволі дивно.

Якщо пам’ять мені не зраджує, з моменту виїзду з Мейтера і мали вже зустріти принаймні п’ять селищ за цей час, проте я не пригадую, щоб ми проїхали бодай одне.

Насторожено дивлюся на матінку. Вона, здається, теж помітила неладне. Проте дивно, що ми звернули увагу на це лише зараз. Наче хтось маніпулював нашим сприйняттям...

Усвідомлення прийшло одразу ж. Принаймні в мене, тож я дала ходу й нагнала Пані Генерал, аби поділитися здогадкою.

— Пані Форейн, ви напевно помітили дещо дивне, — звернулася до жінки пошепки, максимально наблизившись.

— Так, Амеліє, я теж помітила і теж лише зараз.

— І припущення у вас схожі?

Жінка окинула мене якимсь не зовсім зрозумілим мені поглядом, а потім повернулася до споглядання дороги.

— Воду поблизу не видно, тож варіанти два: або її також маскують, або ж...

— ... це піксі.

— Швидше за все.

— І що робитимемо?

— Не підійматимемо паніку. Треба якось непомітно зробити зупинку й впіймати того бешкетника.

— Тоді я...

— Нічого ти не робитимеш. Якщо образити піксі — буде лихо. А ти не зможеш впоратися з ним, не образивши.

Я підібгала губи, не знаючи, як відповісти. З одної сторони вона мала рацію: ці істоти неймовірно злопам’ятні та надто легко ображаються, а з іншої сторони — дещо ображала її невіра у мої здібності. Навіть якщо я й сама у себе не надто вірю в цій справі...

— Тоді як діємо?

Мати не квапилася відповідати, що ще більше змушувало напружуватися. Моє хвилювання почало непокоїти навіть Тайне — кобила підняла голову вище, почала оглядатися, прискорила крок.

Нашвидкоруч зробила вдих та видих, розслабила ноги та заспокійливо почухала дівчинку за вухом, промовляючи: «Все добре, скоро зробимо перепочинок. Ти, напевно, сильно стомилася...»

Тайне з недовірою поглянула, але дещо розслабила м’язи. Хоча напруження в ній не зникло, як загалом і в мене.

— Йдемо далі зі сподіванням, що врешті-решт йому набридне і вн нас відпустить.

— Надто оптимістичне сподівання.

— Інших безпечних варіантів у нас наразі немає.

Я зітхнула і сповільнила ходу, поки не опинилася у кінці строю. Нервово поплескала себе по бедрах, допоки в якусь мить не відчула в кишені щось крихке.

В той момент, коли простягнула руку в кишеню, спіймала на собі зацікавлений погляд Чезаре.

Незадовільно гмикнувши, витягла з кишені...

— Печиво? Дивно... І звідки воно...

Продовжувати думку щодо чарівної появи не стала, адже згадала дещо неймовірно корисне та цікаве — піксі люблять подарунки. Зокрема печиво та молоко.

Тоді в голові швидко вибудувався неймовірно легкий план по знешкодженню чарівного шкідника. Проте навряд мама його оцінить, адже ризики все ж існують. Проте я була б не я, якби не ризикувала.