5.1

Коли всі шикувалися, я ледве стримувала шипіння через біль у литках та стегнах. Хай більшість випадів уникнути мені вдалося, але більшість — то не всі. А рука в мами важка...

— ... тож вже за годину ми рушимо на північ. Щодо конкретного місця прибуття буде повідомлено пізніше, оскільки дракони — швидкі істоти, що пересувають у повітрі, — мовляла безсоромна жінка до усього загону. Люди Чезаре, а особливо Адам також там був. Як і герцог... — При прибутті нас направлятиме пан Шольц.

Чоловік, що стояв біля матері, кивнув і знову поглянув на мене. Але ж я досі ображена — тож відвернула погляд. Якщо відверну повністю голову — мама мені може її від шиї відвернути, тож певним чином я усе ж стримувала свої антипатії.

— Питання є?

— Ніяк ні, Пані Генерал! — відізвався увесь стрій. Я ледве встигла до них доєднатися, тож отримала у подарунок незадоволений погляд матінки. Та на щастя, її увага знову повернулася до загону загалом. — Тоді вільно. Побачимося за годину.

Поки всі розходилися, я сподівалася загубитися у натовпі від пильного ока, та Пильне Око вхопило мене за шкварки.

— Ну мамо!

— А нумо, негіднице, залишся на кілька хвиль. Треба переговорити щодо твоєї поведінки.

Я сумненько поглянула на віддалення людей і втримала скупу сльозу... Щастить же комусь!

— Мені пташка на хвості нашептала, що зранку ти втікала, аби герцога помацати.

Я поглянула на маму, потім — знайшла серед віддалених силуетів мого найлютішого ворога... Показала на себе пальцем, мовляв, твоя пташка нічого не переплутала?

— Так, Амеліє, ти!

— Та бути такого не може!

Погляд мами так і казав: «Знаючи тебе, це цілком можливо!», тож я хотіла вже заперечити, як згадала наш двобій... Дехто дійсно декого притискав. Але то була не я — він мене притис до землі та собою закрив.

Лице обдало жаром.

— Амеліє!

— То не я, а він! Мені взагалі його командир подобається!

— Тому ти мацала його начальника?

— Нікого я не мацала! І навіть якби могла, то точно не його! Та я волосся відстрижу, якщо лапати його з власної волі буду!

Мама з недовірою оглянула мене, але відпустила. Трішки помовчала, а потім застерегла:

— Якщо я дізнаюся, що ти когось примусиш до чогось непристойного...

— І що тоді?! — запитала з викликом. Хоча я норм моралі порушувати не збиралася, але впертість втримати не вийшло.

— Тоді я одружу тебе з якимось бридким збоченим дідуганом!

В мене все похолоділо... Бо такий контингент чоловіків у нашому королівстві також є. Не великий, але є. І вже краще фіктивний шлюб з геєм, аніж терпіти зморщені гидкі дотики старця, який не надто цікавиться твоїми бажаннями-небажаннями. Таких цікавить лише власне задоволення...

— А тепер йди. Часу обмаль, — надто спокійно після всього сказала жінка і пройшла повз мене.

Та обертатися було страшно, попри розуміння: що-що, а от цього вона точно не зробить. Не настільки вона мене ненавидить.

Але по тілу продовжували бігати крижані мурахи. Страх не відступав ще тривалий час. Було боязно навіть поворухнутися.

Оговталася, лише коли почула гамір людей за спиною... Тож, пройшла майже година. Увесь мій час на збори пішов на непотрібні переживання.

Навіть якщо мати наважиться, батько та брати не дозволять...

У той момент я згадала, як вони відбили в мене наречених... як батько відреагував на мою втечу... Але струхнула з себе усі ці думки.

Більше не можна гаяти часу — тож у прискореному темпі я зібрала все необхідне та вчасно вже стояла на місці, пестячи Тайне.

Кобила була цілком задоволена моїми спробами вгамувати нервування, які я вкладала у чухання та погладжування. Була б кішкою — замуркотіла, а так лише фиркала, коли її хазяйка зупинялася.

За командою я була вже верхи та готувалася рушати, але відчула чийсь наполегливий погляд. Оглянулася — Чезаре стояв позаду та надто пильно спостерігав за моїми діями.

Підібгавши губи, повернулася до нього спиною й без команди побігла вперед. На крики матері жодної уваги не звернула. Вже краще бути випоротою, аніж миритися з «пташкою» під боком.

Спочатку облапав, потім ще й винною зробив... Справжній чоловік, нічого не скажеш! У порівнянні з ним навіть моїх колишніх можна вважати адекватними... І як лише в такій ситуації опинилася?