4.3

Тож, вже за мить тренувальний меч, що я непомітно поцупила, вже летів у бік його обличчя. Та цього разу повалити його виявилося не так вже й просто — він надзвичайно швидко пішов з траєкторії. Сила тяжіння ледве не зробила усю справу за нього, але я змогла вчасно зорієнтуватися та впіймати баланс.

Звичайно ж, коли я повернулася до нього обличчям, незадоволено підібгала губи. Він, своєю чергою, посміхнувся й окинув легковажним глузливим поглядом.

— Гад... — прошепотіла настільки тихо, що той не почув би з усього бажання, і рушила вперед з новою силою.

Серію ударів чоловік зустрів без жодних проблем, відбиваючи кожен. Ще й ця його зухвалість підкидала сіно у вогонь мого роздратування.

Спробувала зробити підніжку, а він легко перестрибнув — і знову в бій. Точніше у захист. Протягом усієї нашої недовготривалої сутички він жодного разу не атакував.

Коли він в чергове ухилився від моєї атаки, я вже хотіла заверещати від гніву, але стрималася, оцінюючи можливі переваги.\

А що якщо...

План вибудувався швидко і здався настільки геніальним, що посмішка сама собою розквітла на вустах.

— А який ваш типаж, герцоге Шольце? — запитала, зробивши випад вперед.

Чоловік зробив крок назад і заблокував удар. Та виглядав він вкрай здивовано.

— До чого питання?

— Просто цікаво. То що? — питаннями я відвертала його увагу від пастки, у яку ми прямували. — Вам подобаються шатени чи білявки?

Чоловік задумався, ледве не пропустивши удар. Та на моє нещастя, швидко оговтався та встав у впевненішу стійку. Навіть зробив випад, який я ледве не впустила. А що ще прикріше — збився з курсу, який я запланувала.

І що робити? Він почав насуватися, а я почала відступати.

— Спочатку скажіть, навіщо вам це, пані Амелія, — висунув вимогу чоловік, коли ми дійшли до половини поля і наші мечі схрестилися, відмовляючись розходитися.

Чимось це все дійство почало нагадувати ті самі змагання «Хто сильніший», де для перемоги треба повалити руку суперника. Та що найприкріше — не схоже, що ця партія мені на користь!

Я опустила погляд на його оголений торс...

Як засіб відвернення уваги, чисто теоретично, я могла б покласти туди руку й трішки помацати... Але є одна жінка, яка може про це дізнатися, і тоді милосерднішим для мене буде стати сніданком для дракона.

Тож, ідею з мацанням я відкинула.

Що ще можна зробити? Думай, Амеліє, думай.

— Невже вам подобаюсь... — чомусь не завершив фразу чоловік.

Невже помітив мій погляд, спрямований на його напівоголене тіло? Чи він прознав, що мені сподобався Адам?

Хоча... З ворогами треба бути відвертими. Може він і не збирається бути моїм суперником у коханні?

— Мені запав до душі командир вашого війська, — зізналася, дивлячись підвівши огляд до його золотавих очей. — Я планую спокусити його.

Чезаре наче окропом облили: він зробив крок назад і опустив зброю.

— Що?

— У день прибуття дещо трапилося, тож я під час дощу побігла у ліс. Заблукала і майже втратила свідомість. Але Адам Бланка знайшов мене і повернув назад.

Очі його стали розміром з блюдця. Але я не розуміла причин його здивування.

— Між нами пройшла коротка розмова, в результаті якої я зрозуміла, що відчуваю теплі почуття до нього. Скажіть чесно: вас зв’язують з ним якісь романтичні стосунки.

На останніх моїх словах чоловік сіпнувся, наче його струмом вдарило.

Та що ж з ним таке? Я наче не про свої симпатії розповідаю, а відкриваю йому найзаповітніші таємниці Всесвіту.

— Ні, але...

Ну то й чур з ним та його здивуванням! Мені головне дізнатися, що між ними нічого немає.

— От і добренько! — хлопнула у долоні, кидаючи меча на землю. — Дякую, пане Шольце! Гарного тренування! Я піду.