3.4

Чезаре спочатку застигає, а потім повільно переводить погляд у сторону, куди ще мить тому дивилася матінка. Він мовчки плескає віями, перш ніж прокричати в ту ж сторону таку лайку, яку я й подумки соромлюся повторити. Вже після — рушив... Хоча правильніше сказати «побіг, аж п’яти накипали»... Не в тому сенс! Просто якось різко він перемкнувся з галантного пана на... аналог пані Форейн. Можливо навіть жорсткіший, але перевіряти якось бажання не маю.

— Це що було? — звертаюся до матінки після кількахвилинних дивоглядок.

— А це, Амеліє, — почала вона, перш ніж витримати драматичну паузу, — справжня майстерність гри. Тобі до цього рівня ще рости й рости...

— В сенсі?

— В тому, що от як треба вдавати справжню «жіночність», маючи всередині металевий... хоча ні, скоріше діамантовий, стрижень.

Нагоду розпитати далі щодо сутності її слів мені не дав Рейхард, що надто вчасно покликав Пані Генерал.

Тож саме так я лишилася з торбинкою медовини з дьогтем. Тільки що з тою торбиною робити: радіти чи ображатися?

Занизала плечима, про всяк випадок ще раз протерла хустинкою шкіру під носом. Не побачивши нових плям крові, зраділа та попрямувала до Тайне, яка досі чекала моменту визволення від вантажу. Те, що воно стояло прямо навпроти тренувального поля — чиста випадковість! Маминими туфельками на підборах клянуся і татусевим коханцем! Хай їх блискавка поцілить, якщо я збрешу.

Наче прочитав мої думки, над головою дійсно прозвучав гучний «бабах». Навіть дивно, що я не помітила моменту, коли небо затягнуло хмарами. Але не скажу, що надто засмутилася через неочікуваний дощ.

Тайне гмикнула, коли усією моєю увагою заволоділа чарівна картина: по напівоголених чоловічих тілах почали бігати крапельки божої благодаті.

Чому божої благодаті?

Тому що це точно якась божественна нагорода для моїх засмучених оченят та розбитого серця!

Споглядати за рухами м’язів під бронзовою шкірою й так приємно, а коли по нім ще й тече вода — вдвічі приємно. Про відсутність пані Аріадни під боком, що може глузувати — взагалі мовчу! Усі карти склалися в мою користь.

— Дідько, я зараз калюжкою розтечуся! — прошепотіла, притискаючи долоні до рота.

— Пфр-р! — прозвучало під боком, супроводжуючи звук неочікуваною дією.

Так, так, я знову розпласталася по землі, але цього разу через Тайне, що штовхнула мене замість мами.

— «Зберігай гордість та не таращись на них. Мені соромно за тебе!» — казав її погляд. Вона ще й потупотіла так, що я навіть на хвилинку застрашилася, чи не затопотить мене моя улюблениця.

— ВИ ЗГОВОРИЛИСЯ?! — кричу на неї знзу вгору, поправляючи на цей раз ще й мокре волосся.

Хоча мокре тепер не тільки волосся — я вся була у багнюці, адже дощ дарує не тільки приємності. Під час нього створюються ще й калюжі.