1.5

— Так, Пані Генерал. Як доповідають розвідники, дракон направляється напівніч.

Хай там як, важко не дивитися на перекати м’язів під цією золотистою шкірою... Дідько! Як же йому личить військова форма! Так би й дивилася увесь день.

— І чим він харчується? — поцікавилася мати, кидаючи в мене незадовільні погляди наче гармати гармати у ворота противника.

— Якщо вірити чуткам, цнотливими молодими чоловіками.

Я гмикнула, адже і тут вони обскакали! У казках та легендах дракони мають харчуватися цнотливими дівчатами. Дів-ча-та-ми!

Та згадка про цнотливість нагадала мені про мій сумний досвід: як я на церемонії своїх перших заручин мріяла про вечір. Ми Якобом домовилися обмінятися першими поцілунками, як тільки гамір пройде.

До речі, наша пера зустріч була казкова: я верхи на Тайне, сонце, ліс та необачність. Ліс — то дім для багатьох дерев, а я була настільки занурена у власні думки, що не побачила гілку. Відповідно, вона у покарання вибила з мене увесь дух та зняла з кобили.

Спина боліла, перед очима плясали зірочки, лагідні весняні промені пробивалися крізь зелені крони. Аж ось наді мною з’являється силует. Поки очі звикли, від був чорною плямою, але потім... Аполлон у його неперевершеному вигляді: біла шкіра, соковиті рожеві губи, гострі вилиці. І цей Бог не просто допоміг мені підвестися, а ще й провів додому. А яка приємна бесіда між нами була... Там не тільки вісімнадцятирічка (роки минулого життя не враховуємо!) не втрималася, а будь-яка жінка. Готова закластися, що навіть моя мама відчувала б до нього як мінімум симпатію!

Та я не врахувала особливості цього світу й недооцінила його друга, що постійно крутився поряд.

Йшла я замріяна в той вечір у місце зустрічі, про яке ми домовлалися. Фантазувала про відчуття, що виникнуть в мене через перший поцілунок, тож не одразу зрозуміла, що відбувалося.

Окрім Якоба там був той самий друг, який затис мого першого нареченого до стіни. В якому вигляді вони були я й згадувати не хочу! Фе!

Отак мій перший поцілунок обернувся невдачею, але подарував декому іншом «перший досвід» у дечому вагомішому, ніж поцілунок.

Похитала головою, проганяючи погані спогади.

— Цнотливі чоловіки, кажеш? — задумливо перепитала мама.

— Так, пані. За чутками саме вони складають раціон чудовиська.

— Шкода тваринку, помре молодою, —гмикнула, склавши руки на грудях та притулившись спиною до стіни.

Матір та Рейхард озирнулися. Мама мала незадоволений вигляд, а її заступник вочевидь був здивований.

— Пані Амелія, — першим заговорив заступник, — співчуваю через розірвані заручини. Ви ще обов’язково знайдете своє щастя.

Я затамувала подих. Оглянула Рейхарда. Він виглядав щирим, тож мені менше захотілося його вбити. А от поглянути на маму я не наважилася, адже знала, що буде далі.