1.4

Сходи швидко змінилися коридорами, потім знову сходами, аж поки переді мною не з’явився коридор другого поверху. А там ще кілька кроків — і я з гучним грохотом відчинила двері.

Мама спочатку незадоволено зморщила ніс, а вже потім підняла погляд. Документи з її рук перекочували на міцний дубовий стіл, якому більше років, ніж мені. Єдиний доказ його «смертності» — то сліди зубів з лицьової сторони на одній з ніжок.

Ну а що? Хоч я й була дорослою у тілі дитини, цікавості від цього було не менше. Тим паче, оскільки я була сильніша за старших братів, вона подвоювалася.

Бідні братики... Скільки вони в дитинстві плакали через мене... Може то вони все ж мстяться мені? Але ж батька я наче не колотила... Здається...

— Амелія, — кивнула матінка у знак привітання. Але здивованою вона чомусь не виглядала. — Давно не бачилися.

Її тон був... знайомий. І не в плані приємної ностальгії за щасливим минулим, а саме як у генерала, що збирається оголосити покарання для дезертира. Тож, я поквапилася виправдатися.

— Я нічого не зробила! — вигукнула, тупнувши ногою.

Мати знову незадовільно зморщила свій охайний носик. Вона загалом ніколи не любила галас. Але її донька, тобто я, завжди була найгаласливішою дитиною.

Тяжко зітхнув, вона окинула мене поглядом з голови до п’ят.

— Ти втекла, — не питала. Вона констатувала дійсність.

— Я поживу в тебе деякий час.

Жінка знову окинула мене поглядом. Потім вона тяжко зітхнула й стомлено відкинулася у кріслі.

— Що цього разу? Тато знову подарував сукню не того кольору? Чи хтось з братів не так на тебе подивився?

Так... Це була не перша моя втеча з татового дому. І так, минулі причину були дріб’язкові. Через розірвані заручини я раніше до мами не переїжджала. В першу чергу, через її позицію.

— Ні... — відповіла їй й на мить зам’ялася. Є в мене підозра, як вона відреагує. І варіант, що є найбільш правдоподібним мені дуже не подобається. — А я хіба не могла просто засумувати за улюбленою матусею.

Вона не сказала ані слова, але погляд «Не вішай мені локшину на вуха» сказав більше, ніж могли будь-які слова.

Мені стало соромно. Але лише на маленьку мить! Зовсім маленьку! Хоча ніяковість нікуди не зникла. Вона була притаманна мені під час кожної зустрічі з Аріадною Форейн.

Жінка прикрила очі та почала масажувати скроні. Тоді я помітила великі кола під її очима. Вона вочевидь давно не відпочивала.

— А ти знаєш, що якщо не досипати, з’являються зморшки.

Руки жінки зупинилися. Вона розплющила очі.

— Тільки не кажи, що ти рознесла татів дім до фундаменту, — замість образ висловила вона припущення.

Чисто теоретично, я могла, але ж причина була не в цьому, тож...

— Звичайно ж ні!

— Тоді що? І давай без підлабузництва. Ти ще ні разу не приїжджала, бо просто «засумувала». Тож кажи, у чому причина, поки я не вибила з тебе правду.

Я прикусила нижню губу, відвела погляд та сховала руки за спину.

— Ой, тільки не треба цього вигляду побитого цуцика. Я тобі не тато та брати, щоб вестися на таке. Амеліє, у чому справа?

Я стоїчно зберігала тишу. Будь-які слова можуть бути використані цією жінкою проти мене. Й як тільки вона почує, то буде ржати як коняка... А це буде принизливіше, ніж бути побитою(хай і на полі тренування).

— Амеліє? — насторога в голоси матінки дужчала.

Я прикусила губу ще дужче, що з неї аж пішла цівка крові. Але й слова не промовила.

— Так... — почав була вона, привставши та спершись обома руками на стіл. Але мене врятував стук у дерев’яну раму дверей.

— Можна? — голосом заступника генерала пролунало питання, змусивши мене поглянути на гостя.

— Проходь, Рейхарде, — дозволила генералка Аріадна, все ще не зводячи погляд з мене.

Тоді чоловік широкою ходою попрямував вперед, даруючи моїм очам можливість споглядання на, як я її називаю, спину грецького бога.

Рельєфні м’язи перекатувалися під білосніжною сорочкою з кожним його рухом, неймовірну струнку накачену дупу ховали вузькі чорні штані... Боже, я зараз перетворюся на невеличку калюжку на підлозі.

— Слину витри, бо зараз вдавишся, — сказала мені мама, перш ніж сісти назад до крісла. Вже потім звернулася до чоловіка: — Є якісь новини?

Я одразу ж підняла долоню й провела по щелепі. Але ні, слини не було. Тож, вона просто знущається.