1

Спить земля в зимовім сні,

та промінь сонця з неба ллється,

і вже крізь кригу, навесні,

тендітний паросток прорветься.

То сніг кружляє, то замре,

та непохитно, крок за кроком,

росте життя... воно живе

і вже цвіте, і в небо тягнеться,

 нівроку ….

Я проросту крізь лід і сніг.

Шосе гуло безперервним, низьким, залізобетонним гуркотом, від якого дрижала сама земля під босими ногами. У повітрі висів важкий, ядучий шлейф бензину, паленої гуми та вогкого, промерзлого асфальту, який забивав легені й змушував надривно кашляти. Цей простір був агресивним, механічним і абсолютно байдужим до її болю — лавина сліпучих фар просто вихоплювала постать із темряви й штовхала далі у спину короткими ударами вітру від фур, що пролітали повз.

Нічний потік автомобілів проносився мимо, обдаючи обличчя холодним, байдужим повітрям. Шум шосе оглушував, але він був нічим порівняно з гуркотом власного серця, що калатало десь у самому горлі.

Поспіх був настільки шаленим, що вона навіть не встигла взутися. Тепер, відчуваючи кожен крок, розбиті ноги починали кровоточити. Гострий гравій безжально колов шкіру, кожен рух відгукувався різким болем у хребті, але страх перед погонею гнав уперед. Цей жах був сильнішим за фізичне страждання. Вона бігла, до болю стискаючи в руках єдине, що ледь не забула  —документи.

Втекти вдалося за ті короткі десять хвилин, коли він пішов у душ. Просто зачинила за собою двері, залишаючи позаду жахливе минуле.

Розряджений телефон ледь блимав у руці, показуючи останній відсоток. Світло фар вихоплювало з темряви мокру дорогу. Йшла цим шляхом, бо знала: якщо не втече зараз, то просто зникне. Розчиниться в його тиранії, втратить себе назавжди.

Вона була для нього як сіль у воді: її не видно, але смак є. Точніше, він так хотів, щоб було. Він більше не потребував її як жінку, але той шлейф обов’язків, який він на неї поклав, мав залишатися її довічним пріоритетом.

Пів години болю і паніки. Вдивлялася в кожну машину, що миготіла в темряві. Тривога наростала: де ж те авто? Невже пропустила поворот? Або, що ще гірше, подруга не змогла приїхати? Сльози почали душити, перетворюючись на безсилий розпач посеред байдужого світу.

Раптом на узбіччі блимнули фари. Старенький легковик м’яко загальмував прямо перед нею. Дверцята відчинилися, і тепле повітря з салону вирвало її з нічного кошмару.