Я - проміжна станція

Розділ 3 — Діалоги в голові

Я часто мовчу.

Але всередині — повна зала голосів. Усі ті розмови, які не відбулись. Слова, що не сказані вголос. Пояснення, які я хотіла дати. І відповіді, яких так і не отримала.

— А якщо я була не надто чутливою, а просто тебе надто мало було?

— Я ж був поряд.

— Бути поряд — це не те саме, що бути присутнім.

Я вела ці діалоги щодня.

У душі. На кухні. Перед сном.

Іноді навіть прокидалась серед ночі — ніби хтось покликав. Але це була я. Я собі відповідала, бо більше ніхто не хотів.

Друзі питали, чому я все ще тримаю у собі все це.

Я усміхалась. Вигадувала щось. Але правду ніколи не казала.

Бо правда така:

коли тобі болить, ти не просто згадуєш людину — ти продовжуєш з нею жити. У голові.

Вигадуєш нові сцени. Моделюєш ситуації, де вона не пішла. Де залишилась. Де сказала:

— Пробач. Я був дурнем. Я не мав йти.