Розділ 6 Співбесіда

Я підійшов до стола і чомусь перше, на що звернув увагу – це папірець з номером телефону в смітнику. Ну все, тепер навіть рештки моєї впевненості кудись поділись. Ловелас просто взяв своїм нахабством, яке, схоже, таки не спрацювало.

- Доброго дня, пані Надіє. Мене звати...

- Мені не важливо як Вас звати. Сідайте за стіл, не хочу бачити Ваші тремтячі коліна. – її голос звучав холодно й трохи втомлено.

Якийсь образливий комок з’явився в горлі, але я проковтнув його і сів. Що ж, схоже, буде нелегко, тому потрібно максимально задіяти всі свої переваги. Хех, ніколи не думав, що буду продавати себе як на базарі.

- Найважливіше до Вас питання: навіщо Ви погодились сюди прийти?

- А навіщо Ви дали оголошення? – я підняв брову і скептично посміхнувся. Давити на жалість було запасним планом, а поки будемо брати харизмою. Тому намагаюсь максимально розслабитись і парирувати всі удари, адже ця робота мене б дуже виручила.

- Я перша поставила питання, але відповім на Вашу нахабність. З опису в оголошенні Ви могли зрозуміти, що стосунки в мене не склались. Все рівно всі брешуть, то навіщо ж приховувати очевидне, що вони від мене хочуть грошей?

- Тоді цього приховувати немає сенсу, - і справді, певна логіка в цьому прослідковувалась. – На моїй роботі платять не дуже багато, тому я подумав, що це цікавий спосіб підзаробити.

- Такий молодий і вже заробляєте? І на що ж збираєтесь витратити ці гроші? Наркотики, алкоголь, проститутки чи дівчина забирає все зароблене? – жінка з огидою зморщилась, а в мене знову з’явилось неприємне відчуття образи і навіть трохи люті.

Руки почали свербіти і я стиснув їх в кулаки. Але вчасно стримався. Це ж що ж, вона навмисно мене провокує, що б я розізлився і сам пішов? Прощупує куди можна вдарити поболючіше, щоб змусити втекти, підібгавши хвоста з рештками своєї розтоптаної гідності? Тепер я розумію і того п’яницю, що не платить аліменти , і обвислого живота, і навіть балакучого молодика. Ні, я не здамся так просто. Точно не сьогодні. З мене вже  вистачило ударів долі нижче поясу. Я змушу цю зарозумілу дамочку саму визнати свою поразку, нехай навіть і втрачу можливість підзаробити. Це вже більше питання честі. Навіть згадалась одна відома пісня гурту Океану Ельзи «Я не здамся без бою».

Головне – зберігати спокій, які б провокації вона не підкидала. А може, її й саму вивести з рівноваги, щоб позбавити цієї надмірної самовпевненості? Звучить як непоганий план. Вирішив відповісти настільки спокійним голосом, наскільки можливо його відтворити в даний момент, додавши трохи веселої нотки з посмішкою.

- Схоже, Вам зустрічались одні покидьки, що Ви настільки однобоко судите. Я витрачу ці гроші на мою родину: тата і сестру. У нас зараз певні труднощі, тому й доводиться відгукуватись на подібні оголошення. До речі, а чому Ви дали так мало інформації про себе?

- На подібне оголошення відгукнулися б хіба що люди в гонитві за легкою наживою, у відчаї, або просто сміливці. Перші мене, зрозуміло, не цікавлять, другі часто жалюгідні, а от треті навіть трохи захоплюють. Я поки остаточно не визначилась до якої категорії віднести Вас, бо поки риси всіх трьох присутні.

- Цікавий у Вас погляд. Не заперечую, що мені потрібні гроші якраз для вирішення проблем. Кому ж вони не потрібні? Але хочу додати ще трохи до своєї сміливості, поставивши кілька запитань: за стільки років наступання на одні й ті ж граблі, невже не зустрілося жодного гідного чоловіка, якщо доводиться йти на подібні міри? Таким чином сім’ю не збудуєш, а навіть якщо й вдасться, то довго точно не протримається. Тим більшу у Вашому то віці дітей заводити вже пізно.  – тут я навіть трохи скептично примружив очі. Але ефект виявився значно більш несподіваний, ніж я того очікував. Вона спалахнула від люті й навіть вискочила з-за свого стільця, упершись руками в стіл:

- Що Ви сказали??? Та як посміли?! Жінки у 28 років ще в повному розквіті сил! Так, я ще небагато побачила, тому й хочу це виправити, але на серйозні стосунки ніхто не погоджується!

- 28?! – тільки й зміг що вимовить я, перебивши трохи і водночас підбираючи свою щелепу з підлоги.

- Так! 28! Вас щось не влаштовує?! – розлючений вираз обличчя враз змінився на шок, а потім осяяння. - Невже Ви подумали, що мені…

- Не може бути! Просто Ви так виглядаєте… ніби… емм… жінка поважного віку. – я все ще не міг повірити.

Мої очі помітно округлилися і я почав уважно її розглядати: трохи недбало розпущене темно-русе волосся середньої довжини, сірий строгий костюм зі спідницею до колін, біла блузка. Нічого особливого, типова офісна леді. Тому й не міг спочатку збагнути що ж не так, що викликало таке помилкове перше враження. А потім я заглянув у вічі: в тій карій безодні таїлась образа і навіть якийсь біль з відчаєм, та й загалом обличчя виглядало втомленим, занедбаним, легкий макіяж за ранок встиг навіть трохи розмазатися. Якщо прибрати синці під очима, додати посмішку Мони Лізи й грайливості погляду, вийде дуже навіть миле обличчя.

- То он якої ви всі були про мене думки… - в голос теж вчувалася якась зневіра і розчарування. В цей момент мені стало її навіть трішки шкода. Що ж я роблю? Знову чиню як з Катрусею і деякими іншими. Тепер вже бридко від самого себе.

Жінка, ні, дівчина тепер, на мить замовкла й на кілька секунд в повітрі запанувала тиша. Взявши себе в руки, спокійно сіла на стілець і промовила крізь зуби:

- Забирайтесь геть.

Дякую всім читачам, які поставили зірочки цій книзі й підписалися на мою сторінку. Ви дуже надихаєте. Мені потрібно було кілька днів, щоб знову зібратись з думками й продовжити писати цю історію. Тому буду надзвичайно рада вашим відгукам і враженням від книги у коментарях. Також чекаю і на зауваження, бо це моя перша книга і можуть бути значні помилки :)