Розділ 4 "У Варвари"

Першим на зустріч прийшов я., тому зайняв вільний столик і почав розглядати інтер’єр. Досить затишне скромне місце, нема надмірної пишноти, яку часто полюбляють дорогі ресторани. Я давно вже не був в кафе, тому з насолодою вдихнув аромат супу, який офіціантка принесла до сусіднього столику. Відвідувачів було небагато, та й кафе саме було невеликим. На вікнах були масивні зараз відкриті штори, мабуть, для створення атмосфери з приглушеним світлом, бо вулиця, на яку виходили вікна, навіть ввечері добре освітлювалась. В куточку я помітив невеликий постамент, схожий на сцену. Вечірні виступи в таких кафе - чудова можливість для музикантів-початківців, але я, на жаль, таланту до музики не мав. Щоб скоротати час, відкрив меню. Ціни не кусалися – це вже добре, буде чим оплатити.

Моєю першою роботою, між іншим, був якраз офіціант. Вже тоді я починав усвідомлювати, що робота з клієнтами – трохи не моє. Зайшла до нас якось одна подружня пара. З одного вовчого погляду чоловіка було зрозуміло – типовий ревнивець. На мій превеликий жаль, вони сіли якраз за той столик, що обслуговував я. І як ви думаєте – йому не сподобалось, що його дружина начебто зацікавлено дивиться на мене. Почав придиратися за кожну дрібничку, накатав цілий трактат в книгу «Скарг і пропозицій» і грозився, що в нього є зв’язки, щоб звільнили такого некомпетентного працівника як я. Як виявилось пізніше, він був родичем власника кафе, якому поскаржився на мене, фіналом чого стало, угадайте, звільнення! На тій роботі я пробув майже місяців сім, що було поки найдовшим терміном.

Дзвіночок на дверях задзвенів і я помітив симпатичну дівчину, яка повідомила хостес, що її вже чекають і направилась  в мій бік. Я був не на жарт здивований, впізнавши в ній ту саму Катрусю, трохи привстав і, ніби проковтнувши всі слова, ледве видавив з себе:

- Не думав, що за два роки люди можуть так змінитись, - поглянув на неї з захватом, бо вона явно погарнішала, та й форми нічогенькі додалися, які вигідно підкреслювала обтягуюча суконька. Волосся, схоже, висвітлила і випрямила, бо я пам'ятаю лише світло-русий скуйовджений хвіст. Мабуть, десь глибоко в душі навіть пошкодував, що так з нею грубо вчинив.

- І тобі привіт. Те саме можна сказати й про тебе. Так я й думала, відрахування з університету явно не пішло тобі на користь, - вона провела оцінюючим поглядом з голови до ніг і я побачив на її обличчі ледь помітну відразу.

- Я здивований, що ти погодилась. Чесно кажучи, вже й ні на що не сподівався. Чому раптом передумала?

 - Захотілось побачити твою мерзенну пику і почути вибачення, стоячи на колінах. – помітивши моє ошелешене обличчя, вона розсміялась. - Мда, заради такого обличчя варто було прийти! Добре, жартую, але вибачення таки почути б хотілося. Хоча з огляду на прохання, стати на коліна не завадило б. Але ж я не настільки жорстока, як деякі.

Я почав щось бурмотати, якось виправдовуватись, але зрештою просто сказав глибоке й щиросердне «Вибач». Схоже, мій оксамитовий голос більше її не проймає, але вона виглядає задоволеною.

- Добре, що ти визнав свою провину. А тепер приступимо до діла.

Ми присіли, проглянули меню і зійшлись на думці, що краще за все замовити просто чаю. Все ж це не можна було назвати зустріччю давніх друзі чи, тим більше, якимось побаченням. Тому надовго затягувати не планували.

- Один з охоронців мого дядька має на днях звільнитись і йому потрібна заміна. Я сказала, що в мене є друг, молодий, здоровий, повний енергії, - тут вона скептично глянула на мене, - загалом працездатний, який шукає якраз роботу охоронцем. Він сказав, що хоче з тобою зустрітися особисто й оцінити чи підходиш. З огляду на те, що інших кандидатів в нього досі немає, в тебе великі шанси. Але ти хоч зроби вигляд, що «повний енергії», - останні слова прозвучали особливо саркастично. – Тож підходь завтра одразу на склад, краще о першій половині дня. Ось адреса, - дівчина дістала ручку і блокнот, щось написала, вирвала листок і сунула мені.

Я взяв листок і в нерозбірливому почерку прочитав «вулиця Крайня, 2». Далеченько буде їхати, аж на околицю міста. Але що поробиш: з моєю нинішньою статурою мало б хто охоронцем взяв. Поки я розмірковував, нам вже подали чай. Оперативно, однак!

- Я глибоко вдячний за твою допомогу, - сказав, щиро посміхнувшись, - але що натомість? Не думаю, що вибачення – це єдине, що б ти хотіла від мене. Заводити дівчину зараз, як ти розумієш, мені недоречно.

- Не хвилюйся, в мене вже є хлопець. А все, що ти міг зробити, вже зробив. Я теж тобі вдячна, що ти тоді вказав на мої недоліки. Так, мені було надзвичайно боляче, але я вирішила змінитись і зараз щаслива й не хочу, щоб хтось на зразок тебе це псував. Так що, сподіваюсь, ми більше не зустрінемось. Всіх нас життя потріпало і хтось з цим справляється, а хтось ламається. Але що може бути приємніше, коли вороги бачать твоє щастя і заздрять? Офіціант! Рахунок, будь ласка.

Вона допила свій чай і почала порпатись в сумочці, а в мене на душі залишився неприємний осад. Хотілось сказати ще тисячу слів-дорікань, щось заперечити, але стримався. Все ж вона допомогла з роботою. Оговтався, коли вона дістала гроші:

- Чекай, я заплачу.

- Не потрібно, все ж таки це я запросила. Для мене це зараз дрібниці, а ти побережи гроші, тобі вони ще явно знадобляться, - вимовила щиро, але все одно вчувалися нотки сарказму. – Що ж, прощавай.

Вона встала і направилась до виходу, а я дивився їй вслід і в черговий раз усвідомлював наскільки ж це було принизливо.

На наступний день мене, повагавшись, таки взяли охоронцем, хоч і на півставки. Але це ніщо порівняно з тим, що директор довідався, що я навчався разом з його племінницею і вмію вести бухгалтерський облік. Тому, зважаючи ще й на попередній досвід роботи, мені запропонували ще й посаду мерчендайзера. Але, знаючи жорстоку карму, більш мені так, мабуть, вже не пощастить.