Розділ 3

Кілька місяців тому

І те йому не так, і се! З клієнтами я, бачте, не вмію працювати. Тьху! Дуже треба! Здався мені ваш магазин, ні ногою туди більше! І знайомим не порекомендую. «Ви маєте бути ввічливими і зберігати спокій в будь-якій ситуації». Тьху! (зі злістю сплюнув) Та як можна зберігати спокій, коли та жінка вже тричі за день прибігала з претензіями, що там щось не так! Та ще й до чого абсурдними! Хай спочатку інструкцію почитає, не сліпа ж! Я їй ще перший раз все доступно пояснив, на другий вже навіть прямо там розписав. Так що досі не зрозуміло?! Гррр (ненависно вдарив ногою по міцному дев’яному паркану, який трапився по дорозі додому, так, що там аж слід лишився). Так, треба заспокоїтись, вже нічого не зміниш. Шукати нову роботу потрібно на холодну голову, тому, для початку, прийму холодний душ, щоб остудитись.

Заходжу в квартиру і вкотре бачу купу порожніх пляшок біля дивану. Ще б рік тому мене ця картина розізлила, але зараз вже змирився і, перезувшись, спокійно підходжу і збираю їх, щоб викинути при наступному виході з дому. Озираюсь. Схоже, тато знову десь шатається зі своїми новими дружками по чарці. Смерть моєї мами, його коханої дружини, не на жарт його підірвала, через що ще й з роботи поперли. Правильно, кому в приватній фірмі потрібні люди, які через особисті проблеми погано виконують роботу? Це його просто добило. Як я не намагався, як не вмовляв словами і силою, але все марно. Самотужки я не здатен йому допомогти. Ось піднакоплю грошенят і зможу покласти в спеціалізовану лікарню по боротьбі з алкоголізмом.

Насправді те, що мене турнули з роботи виглядає цілком навіть закономірним: раніше я був веселим, харизматичним та енергійним парубком, а зараз хтось наче навмисне стер посмішку з мого обличчя і залишилась лише злість. Я намагався видавити її з себе, але, схоже, це виходило не надто добре. Я дуже змінився, як і мій тато з сестрою.

А зараз треба думати де знайти нову роботу. Мого досвіду й навиків, звичайно, недостатньо, щоб взяли на престижну посаду. Тому заглядаю на простори сайтів з пошуку роботи. Кривлюся: перші три позиції – продавці-консультанти. Дякую, мене й так нудить вже від них після сьогоднішнього дня. Оператор Call-центру. Ні, очевидно, робота з клієнтами - не моє, і своїх проблем вистачає, щоб ще й чужі слухати. Позбавте мене цього. Замахавши рукою і скривившись, продовжую. Далі все за класикою: касири, перекладачі, водії, менеджери з продажів (знову кривлюся). Стоп, перекладач? Англійську я добре знаю, у всякому разі екзамен здав на відмінно. Заходжу на сторінку. Так, ага, потрібна вища освіта перекладача з англійської. Ех, казала мені мама: «Йди на перекладача. Зможеш в майбутньому навіть за кордон виїхати. Це краще, ніж якийсь там економіст, яких ти так кортиш стати. Їх зараз розвелось як кроликів в Австралії. Теж не хочеш все життя гарувати звичайним бухгалтером в якійсь сумнівній конторці, як я?» В грудях стало боляче від однієї тільки згадки про маму. Так, зберися, не час на сентименти. На сайтах все не те. Може, у вчителі податися? В школі я вчився добре, деякі предмети зміг би точно вести. Але ж там теж потрібна вища освіта… Що ж робити? Не охоронцем же на якусь стоянку йти! От де точно пропалюється даремно життя. Хоча… Та ні, краще вже дійсно бухгалтером. Якось Катя згадувала, що її дядько директор якогось магазину. А це ідея, можна спробувати. Знайти б ще її номер… Ось. Таак, по телефону про таке не домовляються, та й вона не погодиться, враховуючи якою вона була злою після того, як я її досить грубо відшив. А що? Не була вже вона такою красунею, та й розумом особливо не виділялася, ще й любила надмірно докучати, були й кращі кандидатки. А мені булооо з кого вибирати. Губи мрійливо розпливлися в посмішці, але зі спогадів вирвав голос в телефоні: «Ало. Слухаю.» І коли це я встиг набрати??? Навіть ще текст не заготовив. Ладно, на ходу придумаю, головне – підбити її на зустріч.

- Катрусю, привіт. Це Макс. Впізнала? – намагаюсь зробити якомога приємніший голос.

- Було б не правдою, якби сказала «Ні», - стільки часу пройшло, а вона, схоже, досі сердиться. – Чого раптом згадав про мене? Совість замучила чи всі дівчатка вже покинули, побачивши твою гнилу душонку?

Мда, а вона щедра на образи. Та що гріха таїти, я й не казав ніколи, що ангел. Але прагматизм називати «гнилою душонкою» - це вже занадто. Треба таки щоб вона мене побачила, бо по телефону щось не клеїться, раптом знову зачарую її своєю харизмою. Хоча чергового разу від нав’язливої дівчини відбиватися не хотілося б.

- Та не забував я тебе! – ще б пак, таку спробуй забути, - Просто тоді мені було не до серйозних стосунків.

- Ага, бачила я не до яких серйозних стосунків ти потай зажимався з Машкою з паралельної групи. А про Настю я взагалі мовчу! Теж мені ще, місцеві король і королева. – Так, обидві були красунями, а негласна королева доволі заслужено отримала свій статус, та в мене з нею нічого не було, надто зверхня вже вона. Стоп, щось нашу розмову зовсім не в те русло занесло.

- Слухай, навіщо тривожити минуле? Якщо тебе це образило, я перепрошую. Я дзвоню не для того, щоб вдаватися в неприємні спогади. Мені потрібна допомога, бо крім тебе ніхто не зможе вирішити це питання. – Так тримати, треба робити наголос на її значимості.

- Що такого сталося, щоб великий Максиміліан просив у мене допомоги? – м’яко натякати якось не виходить. Будемо давити на жалість.

- Ти ж знаєш, що моя мати загинула. Зараз в моїй сім’ї туго з грошима, тому я шукаю роботу. Пам’ятаю, ти якось казала, що твій дядько працює директором в магазині? Я б хотів влаштуватися бухгалтером якимсь або хоча б охоронцем.

- Ти? Охоронцем? – з динаміка телефону почувся гучний сміх. - Правду кажуть: «Хто високо літає, той низько падає». Мені маму твою, звичайно, шкода, але, боюсь, нічим не можу допомогти. Я з дядьком давно не бачилась і не знаю як там у нього справи. Хоча… - вона на мить задумалась і все ж додала, - це гарний привід нарешті до нього навідатися. Давай так: я тобі протягом кількох днів зателефоную і ми домовимось про зустріч. А зараз в мене купа справ. Бувай.