Розділ 1

Заходжу в квартиру і знову бачу купу порожніх пляшок біля дивану в кімнаті.

- А ти рано сьогодні. – З ванни виходить сестра.

- День був легкий. Що це на тобі за шмотки??? Ще й наштукатурилась, наче клоун. Ти кудись зібралась йти? Вже вечір, уроки зроблені?

Дівчина й справді була одягнена надто відверто: коротенька сукня з декольте, якого навіть ще нема, чоботи на підборах, розпущене чорне смоляне волосся і макіяж в стилі smoky ice, який їй зовсім не пасував, обличчя надто дитяче.

- Я тобі не вірю. Знову турнули з роботи?

- Не переводь тему. Я тебе нікуди пущу в такому вигляді. Я й так змирився, що ти пофарбувала своє волосся. Думав, готом  чи емо якимсь хочеш стати, але це ще гірше! Ти ж виглядаєш як… - ледь встиг стулити рота і не викрикнути «як повія», але це було б надто жорстоко. Вона ж моя сестра, не дурепа якась, навчається в дорогому ліцеї, який колись і я закінчив. Хоча щодо дурепи я тепер засумнівався.

- Чому раптом замовк? Ну давай, кажи вже що хотів: що я не така, не виправдовую очікувань, не танцюю під твою дудку, сиджу у тебе на шиї! – вона не на жарт розлютилась, очі так і палають гнівом. Вигукуючи останнє слово вона підхопила свою куртку і сумку й кинулась до виходу. Я перекрив їй шлях до дверей.

- Я сказав, що не пущу тебе нікуди! – тепер вже розлютився і я. – Де тато?

- Не знаю. Як прийшла, його вже не було. Мабуть, знову десь засів зі своїми дружками по чарці.

Руки стиснулись в кулаках, хотів був ще й вилаятись, але стримався. При дитині не варто. Трішки постоявши і пропаливши одне одного злими поглядами, вона здалась.

- Чому пляшки не викинула?

- Я в няньки не наймалась!

- Іди перевдягайся і сідай за уроки. Прийду – перевірю.

- Ти мені не мама, щоб втручатись в мої справи!

- Я твій брат і маю повне право знати чим ти займаєшся після школи. Коли ти відмовилась готуватись до олімпіад, я дав тобі час, думаючи, що ти все ще не відійшла від горя. І що я бачу зараз? Що ти збираєшся шлятись по вечорах незрозуміло з ким і де, ще й в такому вигляді! Щоб перевдягнулась, поки я позбираю пляшки.

Спіймавши останній ненависний погляд, я підійшов до дивану і почав складати пляшки в пакет. Раптом чую як двері клацають. Біжу в кімнату і нікого не знаходжу. Втекла, казявка. Біжу до ліфта, а він все не їде! Кидаюсь на сходи, намагаючись перехопити, але марно. Її і слід простив.

Це не діло. Незрозуміло з ким і куди вона пішла. Дзвоню в поліцію, а там заявляють, що має пройти три доби і лиш тоді людина може вважатись зниклою. Тепер вже смачно вилаявшись, повертаюсь додому. Залишається лише чекати на повернення. А завтра треба знову шукати роботу. Вона таки вгадала: мене дійсно звільнили. Ще й з такою ганьбою! Наче, я вкрав частину товару, хоча я знаю, що мене підставили і навіть здогадуюсь хто саме. Чортів глист! Мені довелось навіть принизитись, щоб отримати ту кляту роботу! І де ця хвалена справедливість, коли вона так потрібна??? Який дурень її взагалі придумав, якщо її не існує?! Ладно, спокійно. Може, тепер хоч нормально висплюсь і приведу себе в порядок.

Вирішив поки приготувати поїсти. За одно і почекаю повернення сестри і тата.