Розділ тринадцятий

Бенкетна зала королівського замку гомоніла, мов мурашник. Сонце ще не встигло піднятися високо, а робота вже кипіла. У повітрі стояв запах свіжовипраних тканин, полірованого дерева й медового блиску — слуги натирали підлогу до дзеркального блиску. 

У самому центрі цього вируючого хаосу стояла Лірія. Вона тримала список у тонких пальцях і, хоч обличчя її здавалося спокійним, очі блищали зосередженістю. 

— Марте, — звернулась вона до тендітної служниці з русявою косою, — ці квіти до арки. І не смикай за гілочки, вони крихкі. 

— Так, пані Ліріє, — покірно відповіла Марта і поспішила до дверей. 

— Аннелі, стіл біля східного вікна зрушити на дві долоні вбік. Там буде простіше підійти до фуршету. 

— Уже несу! — відгукнулась молодиця, змахуючи потом з лоба. За її спиною ще двоє носіїв тягли важку дубову лаву. 

— І прошу — не ставте його під світильник! Цей світильник щойно чистили, якщо ще раз хтось зачепить його головою — повішу замість прикрас. 

У залі хтось тихо хихикнув. 

— Мальдо! — голос Лірії став твердим. — Ті золоті фіранки треба зняти і віддати в прання. Вони всі в пилюці, як після битви. 

— Зрозумів, моя пані, вже беру драбину, — буркнув похмурий служка і поплентався в комору. 

До Лірії підійшов широкоплечий кухар з блокнотом у руках і жирною плямою на грудях фартуха. 

— Пані Ліріє, от узгодження: м'ясне асорті — телятина в соусі з журавлини, качка з яблуками, баранячі ребра... І ще зробимо пиріжки з грибами та травами. А на десерт — мигдальний торт, солодкі пироги, та... — він підняв очі, — ви хотіли фруктову композицію у вигляді дракона? 

— Саме так, — кивнула вона. — І щоб з ананасовими крилами. Ви впораєтесь? 

— Якщо мені не заважатиме ваш Арден із підносами — впораюся, — буркнув він. 

— Ардене! — покликала вона. — Ти чуєш, кухар тебе прокляв. Йди до залу для танців, допоможи з підсвічниками. 

— Йду, йду! — пролунав голос із-за завіси, і невдовзі з’явився хлопець із трьома срібними тримачами. 

Поруч дві покоївки намагались зняти важкі штори з вікон. Лірія кинулася до них. 

— Обережно, це ж оксамит! Знімайте знизу, не рвіть! Після прання їх ще треба підшити! І скажіть пралям, щоб не використовували лаванду, я хочу, щоб у залі пахло медом і хвоєю. 

— Зрозуміли, пані! 

Загалом, у хаосі гудіння, шелесту тканин, шепотінь та коротких команд, Лірія почувалась… жвавою. Вперше за довгий час вона мала справу, що належала лише їй. І хай вона досі почувалася чужою у цьому холодному замку, у ці хвилини, коли кожен погляд був спрямований на неї з очікуванням, вона почувала себе сильною. Керівницею. Володаркою моменту. 

Вона обвела залу поглядом і вдихнула на повні груди. 

— А тепер всі слухайте! — гукнула вона голосно. — Через три години перевірка всього: столи, підсвічники, меню, арки, покої для гостей. І якщо хтось надумає без діла тинятися — буду особисто мити з ним підлогу. 

Лірія посміхнулась. Робота тільки починалася. 

У залу бенкетної зали, де ще хвилину тому всі сновигали з вазами, прикрасами, тарелями і шторами, стрімко вбігла Ліса. В обличчі – тривога, щоки палахкотять, а руки судомно тримаються за складки сукні.
— Пані Лі! — вигукнула вона й низько вклонилася Лірії, ледве не зачепивши кошик із квітами, який покоївка якраз ставила на підвіконня. 

— Ось ти де, Лісо! — Лірія обернулась із сувоєм вказівок у руці. — Я тебе щойно шукала. Щось сталося? 

Дівчина знову важко вдихнула, намагаючись вирівняти дихання.
— Пані Лі… там… мадам Евеліна… — Ліса затнулась, заплуталась у словах, наче боялась сказати щось зайве. Лірія звела брову, вже відчуваючи, що ця сцена буде не з приємних. 

— Кажи нормально, — мовила королева, відклавши список приготувань на найближчий стіл. — Що трапилося? 

— Це… в мене тут з’явилась подруга, Рут… Вона з новеньких, покоївка. Сьогодні начищала підлогу у вестибюлі. — Ліса ковтнула повітря. — Але мадам Евеліна… вона почала кричати, що брудно, хоч підлога аж блищала! А коли Рут тихо, зовсім чемно сказала, що вже все зробила… Евеліна її вдарила. І… звільнила. 

Лірія на мить застигла. Щось важке й гаряче піднялося в грудях — не гнів навіть, а чистий, бездомішковий обур. Вона глянула на Лісу з-під вій, повільно зітхнула і мовила: 

— Схоже, ця мадам Евеліна ще поп'є в мене крові… 

Вже наступної миті королева з Лісою поспішно прямували коридорами замку. Її кроки — рішучі, напружені. Плащ метлявся за плечима, а думки клубочились, як буря перед дощем.
На повороті до вестибюля Лірія вже здалеку почула крикливий голос Евеліни: 

— ...і подивись на себе, нікчема! Навіть мити підлогу не здатна як слід! — вичавлювала та, стоячи над дівчиною, що сиділа просто в калюжі води. Її русяве волосся було розпатлане, а щока червона — свіжа, пекуча ляпасом. 

— вона ж чиста була! — беззвучно прошепотіла Рут, сльози блистіли в очах. Та Евеліна не зважала, розмахувала рукою, мов хотіла вдарити  вдруге. 

— Досить! — голос Лірії різко прорізав повітря, мов кинджал. Вона увійшла у вестибюль так, що всі завмерли. 

Мадам Евеліна повільно обернулася. Її чопорна постать, завжди надто рівна й підтягнута, тепер трохи зсунулась набік — ніби її застали зненацька, і вона не встигла натягнути маску показної благородності. Волосся, сивувате біля скронь, було в ідеальному порядку, кожна шпилька на місці. Губи — тонкі, стиснені. А в очах — презирство, загорнуте в плівку удаваної покірності. 

— Ваша Величність, — протягнула вона з кислою посмішкою. — Вибачте, але я як економка відповідаю за дисципліну. Ця… особа дозволила собі суперечити наказу. 

— Вона зробила свою роботу, і підлога блищить краще, ніж срібло в скарбниці, — спокійно мовила Лірія, але кожне слово — як свинцева крапля. — А ось ви, мадам, здається, дозволяєте собі те, що давно не належить до ваших обов’язків. 

— Але ж… Ваша Величність, — голос Евеліни став різким, — я служу цьому замку ще від часів батька нинішнього короля. Я знаю, як усе має працювати… 

— То тим більше повинні знати, що бити покоївок — це не частина жодного кодексу. — Лірія зупинилась просто перед Рут, яка досі тремтіла на підлозі. — Погрожувати, кричати, ображати — тим паче. 

Евеліна, зціпивши зуби, глянула вбік, але стрималась. 

— Вам варто пам’ятати, мадам, що у цьому замку — нова королева. І я особисто стежитиму, щоб ніхто не зловживав владою, — Лірія зробила півкроку ближче, — навіть така досвідчена економка, як ви. 

— Ваша Величність… — промовила та вже тихіше, вклоняючись. — Якщо мої дії вас образили… прошу прийняти вибачення. 

— Вибачення приймаються. Але це перший і останній раз, Евеліно. Надалі, якщо ще раз почую про подібне — ви втратите посаду. Без жалю, — очі Лірії блиснули. 

Економка ще нижче схилилась, бліднучи. 

— Так… Ваша Величність… — просичала вона крізь зуби і відійшла, прямуючи коридором, мов кішка, яку облили водою. 

Лірія присіла біля Рут і подала їй руку. 

— Вибач, що тобі довелося це пережити. Все буде добре, обіцяю, — лагідно мовила вона. 

Очі дівчини округлились, а потім у них блиснули сльози — тепер не від образи, а від несподіваної підтримки.