Розділ четвертий

У важкі дубові двері несподівано постукали. Роздратована Лірія ледве стримувала власне бажання перевернути дерев'яний стіл. Вона навіть не встигла голосно озватися, як важкі двері повільно прочинилися самі.

До просторої кімнати несміливо увійшли три незнайомі жінки. Вони були одягнені в однакові темні сукні. Гості тримали у руках великі оберемки різноманітних тканин, важкі пакунки та плетені кошики з кольоровими нитками, блискучими застібками та ніжним шовком. На їхніх наляканих обличчях грала напружена штучна усмішка. Подібний вираз часто з'являється у підневільних людей після отримання суворого наказу.

Лірія миттєво сіла набагато пряміше на своєму стільці. Вона холодно запитала про мету їхнього несподіваного візиту:

— Що саме означають усі ці дивні речі? Навіщо ви прийшли до моїх покоїв?

Найстарша жінка зробила один боязкий крок уперед. Вона міцно тримала великий згорток із білого ніжного шовку:

— Шановна Ваша Високість, нас надіслали сюди з палацу. Ми маємо якнайшвидше підготувати вашу розкішну весільну сукню.

У кімнаті на кілька довгих секунд запала мертва тиша. Лірія лише мовчки й пильно дивилася на своїх непроханих гостей. Потім вона процідила крізь міцно стиснуті зуби:

— Я не бажаю приміряти жодної нової сукні!

Перелякані кравчині миттєво заклякли на своїх місцях від цих гнівних слів.

— Я піду під церковний вінець у своєму старому вбранні, — холодно додала молода принцеса. — Якщо мене вже силою змушують до цього шлюбу, то нехай усе відбудеться без зайвого дурного фарсу.

Інша молода жінка обережно ступила на крок уперед, міцно притискаючи до грудей ніжну білу тканину:

— Вельмишановна принцесо, благаю вас проявити трохи милосердя до нас! Якщо ми не виконаємо цього суворого королівського наказу, нас чекає сувора кара.

Поруч із нею злякано прошепотіла інша бліда кравчиня:

— Нас неодмінно покарають за невиконання роботи, адже це зовсім не наш особистий вибір.

Їхні тремтячі голоси звучали надзвичайно напружено та сором'язливо. Раптом у душі пригніченої Лірії щось остаточно зламалося. Замість колишнього палкого гніву вона миттєво відчула лише колосальну фізичну втому. Вона безсило опустила свої тендітні плечі й повільно відкинулася на високу дерев'яну спинку стільця.

— Робіть свою звичну роботу, — важко видихнула змучена дівчина. — Ви можете вільно міряти та шити це вбрання. Можете сплести мені золоту сукню, адже мені тепер абсолютно байдуже. Тільки після закінчення роботи залиште мене в повному спокої.

Злякані жінки швидко кивнули головами, боячись раптової зміни її рішення. Вони поспішно почали розгортати принесені дорогі тканини. Кравчині акуратно прикладали шовк до її тіла, обережно торкаючись дівочих плечей, тонкої талії та холодних рук.

Лірія продовжувала нерухомо стояти посеред кімнати, наче велична мармурова статуя. Їй було абсолютно байдуже до фасону цієї майбутньої весільної сукні. У її втомленій голові безперестанку крутилася зовсім інша важлива думка — вона гарячково думала про свою улюблену камеристку Лісу. Де саме перебуває ця бідна дівчина в цей момент? Чи сильно вона зараз налякана в цьому ворожому палаці? Чи не заподіяли їй якоїсь страшної шкоди брутальні ворожі солдати? Ліса завжди міцно трималася за своє звичне життя поруч із принцесою. Вона вміла весело жартувати навіть у найскладніші хвилини. Камеристка часто називала принцесу своєю улюбленою пані Лі. Вона була для Лірії незамінною людиною. Дівчина вважала її своєю єдиною щирою подругою, відкидаючи звичайне ставлення до простої служниці. Подруга допомагала принцесі триматися на плаву під час життєвих бур.

Тепер навколо панувала лише гнітюча тиша та її повна відсутність. Замість близької людини її оточували ці холодні чужі руки, яскраві шовки, довгі лінійки, кольорові стрічки та гострі шпильки. Вона міцно стискала зуби, поки слухняні кравчині тихо шепотілися над розгорнутими сувоями.

В її голові продовжувала крутитися одна нав'язлива думка. Цей клятий жорстокий Володар Півночі дозволяє собі надто багато. Що саме цей самовпевнений чоловік думає про їхнє майбутнє? Невже він сподівається побачити її радісну усмішку біля вівтаря? Невже він чекає на щасливий блиск у її фіалкових очах? Чи вірить він у її щиру згоду прийняти його як свого законного чоловіка? Цей тиран безжально вбив її рідного батька та позбавив принцесу законної свободи. Він зачинив її в темних покоях та забрав єдину близьку людину. Тепер завойовник примушує її до цього небажаного шлюбу, наче веде на неминучу страту. Нехай цей бездушний правитель назавжди згорить у своєму крижаному північному холоді! Лірія пообіцяла собі ніколи не проливати гірких сліз перед ним. Вона не подарує йому такого солодкого задоволення. Навіть якщо він обвішає її тіло найдорожчими діамантами, вона стоятиме перед ним мов непохитна крижана статуя.

Її покійний батько дійсно був жахливою людиною за життя. Для простого народу він залишався величним, холодним та самовпевненим королем. Проте всередині його чорної душі жила гнила червоточина. Він ніколи не бачив у ній рідної доньки чи звичайної живої людини. Інісар сприймав Лірію лише як беззахисну шахову фігуру чи вигідну розмінну монету для торгу. Король ніколи не прислухався до її тихих прохань. Він ігнорував дівчинку, коли вона в ранньому дитинстві ховалася під великими столами. Батько не помічав її й після досягнення повноліття перед першим королівським бенкетом. Він остаточно відвернувся від неї, коли принцеса перетворилася на надзвичайно вигідну наречену. Саме тому Лірія зовсім не оплакувала раптову смерть Інісара.

Але чи був грізний лір Арходас да Кіріа кращим за її покійного батька? Це складне питання вимагало тривалих роздумів. Цей північний володар прийшов на їхні землі з кривавою війною. Він особисто розпочав це страшне протистояння. І навіть якщо він захищав свою честь після підступної зради, жахливі наслідки залишалися незмінними. На брукованих вулицях їхнього рідного міста пролилася гаряча людська кров. Хоробрі лицарі Аркоріса тепер гнили у глибоких ровах. Шановані старі пани безслідно зникали у темних замкових підземеллях, і їхні розкішні доми поспішно займали суворі північні вартові.