— 57.

Каель різко підняв руку. Вода навколо нього здійнялася стіною.

— Досить.

Лоєн здригнулася. Її пальці все ще стискали крижаний кинджал, а Елдран стояв просто перед нею, зовсім близько, дозволяючи їй тримати лезо біля власного серця. Вона хотіла відвести руку. Хотіла відступити. Хотіла кинути кинджал геть.

Але пальці не слухалися. Щось невидиме обплело її зап'ястки. Лоєн навіть не встигла зрозуміти, що сталося. Тонкі лілові нитки проступили в повітрі, майже прозорі, але достатньо яскраві, щоб побачити, як вони виходять з її пальців, плечей, шиї. Вони обвили її руки, ковзнули вздовж передпліч і натягнулися, наче хтось невидимий тримав її тіло за десятки ниток.

Світ на мить перестав існувати. Вона відчула опір леза, тепло крові на пальцях, побачила, як обличчя Елдрана втратило колір, і саме тоді зрозуміла найстрашніше.

Вона це зробила. Її рука. Її магія. Її кинджал. Вона щойно проткнула серце чоловіка, якого кохала.

— Ні… — видихнула вона, відсахнувшись, але невидимі нитки ще тримали її тіло. — Ні, ні, ні…

Елдран похитнувся. На губах виступила чергова тонка смужка крові. Його рука інстинктивно стиснулася на руків'ї кинджала, але він не встиг навіть витягнути його.

Каель усміхнувся.

— Ось тепер ти зрозуміла, Лоєн.

Та раптом над затопленою вулицею пролунав сміх. Не Каеля. Інший. Легкий, майже безтурботний, абсолютно недоречний посеред руїн, води й крові.

— Ну… — протягнув незнайомий чоловічий голос, — я, звичайно, планував зробити це трохи красивіше.

Каель повернув голову очікуючи його. На краю зруйнованого даху стояв чоловік.

Високий, худорлявий, із темним волоссям, яке вітер розкидав по плечах. На ньому був довгий чорний плащ, краї якого ледь торкалися води, а між пальцями мерехтіли десятки тонких лілових ниток. Вони тягнулися вниз, до Лоєн, і тільки тепер вона побачила їх усі. Вони перепліталися між собою над вулицею, сходилися в одній точці, а потім розходилися до її тіла, перетворюючи її на маріонетку.

Чоловік легко зіскочив із даху. Він приземлився просто у воду, не здійнявши майже жодної хвилі, випростався й неквапливо провів рукою в повітрі.

Нитки здригнулися. Одна за одною вони почали від'єднуватися від Лоєн. Спочатку зап'ястя. Потім плечі. Шия. Груди. Остання нитка відірвалася від її пальців, і крижаний кинджал випав на землю. Лоєн похитнулася.

— Що…

Вона важко вдихнула, ніби тільки зараз знову отримала контроль над власним тілом. Чоловік спокійно підійшов ближче.

— Даяш!

Даяш клацнув пальцями, і останні магічні нитки розчинилися в повітрі фіолетовими іскрами.

— Вибач, — він подивився на Лоєн майже винувато. — Трохи перестарався.

Лоєн перевела погляд на Елдрана. Він стояв на колінах. Кров темніла на його сорочці.

— Елдране…

Її голос зламався. Даяш уже був біля нього. Він нахилився, уважно оглянув рану, а потім невдоволено похитав головою.

— Вибач, королю, я не надто вправний.

Він провів пальцями над грудьми Елдрана. Тонкі лілові нитки знову з'явилися, цього разу зовсім іншого призначення. Вони проникли в рану, обережно обійшли пошкоджені тканини й почали стягувати краї розсіченої шкіри.

— Життєво важливі органи майже не зачеплені. Серце ціле. Ну, довелося стати на коліна, але ж розумієш, ситуація вимагала.

Даяш винувато всміхнувся. Елдран важко вдихнув.

— Ти…

— Живий, — задоволено підказав Даяш. — Цілитель я кепський, але кров'ю не стичеш.

Він притиснув долоню до грудей короля. Під пальцями спалахнуло м'яке фіалкове світло, і отвір від кинджала почав затягуватися.

— Доведеться навідатися до цілителя, щоб тебе підлатав якісно. Я тут більше косметичним ремонтом займаюся.

Елдран перевів на нього погляд.

— Ти брат Наорі?

— Він самий.

Даяш знизав плечима, продовжуючи лікувати рану.

— Хіба ти не з ними?

Питання змусило його на мить замовкнути. Даяш озирнувся на Каеля, а потім знову на Елдрана.

— Наших батьків убила ця організація. Саме через них бабуся роками переховувала нас у лісі. Я мав помститися. І зробити це зсередини.

Він перевів погляд убік. Лоєн уже не слухала. Вона дивилася на Каеля. На чоловіка, який змусив її руку підняти кинджал. На чоловіка, через якого вона на кілька секунд повірила, що вбила Елдрана. На чоловіка, який забрав у неї право вибору.

Сльози все ще стояли в її очах, але тепер вони були іншими. Там з'явилася лють. Даяш помітив це й трохи відступив від Елдрана.

— Королю, тобі чаклувати поки зась, тому краще поспостерігай за видовищем.

Елдран повільно підняв погляд.

— Яким ще…

Даяш не відповів. Лоєн уже рушила вперед. Каель ледь встиг виставити руку, коли вона вдарила його. Магія вибухнула між ними. Вода здійнялася в повітря, розлітаючись крижаними уламками, а Каеля відкинуло на кілька метрів. Він ковзнув по мокрій бруківці й утримався на ногах.