— 32.

Елдран повернувся до палацу швидше, ніж планував. Дорогою він майже не помічав ані вершників, що розступалися перед ним, ані вартових біля брами, ані слуг, які схиляли голови, щойно бачили королівський герб. У голові вперто крутилися слова власника “ластовиння Рудої Білки” і опис молодого чоловіка, який роками купував льодяники для якоїсь знатної панянки а виявляється віддавав їх не паняньці. Надто багато деталей починало складатися в одну не зовсім цілісну картину, і головного йому все ще бракувало. 

“Даяш працював в трактирі, і ймовірно під іншим іменем, але Лоєн знала його справжнє… і прізвище. Але власник трактиру не знав. Між ними були таки близькі стосунки, щоб він їй назвався справжнім…”

І вперше за довгий час Елдран не хотів чекати. Він майже пройшов повз власний кабінет, коли помітив прочинений портал.

Просто посеред кімнати в повітрі мерехтіло знайоме сяйво переходу. За ним виднівся інший кабінет, а посеред нього, склавши руки на грудях, стояв Роніар.

Точніше, стояв він недовго.

Щойно Елдран ступив до кімнати, з іншого боку порталу почувся радісний дитячий вигук, і маленька Селі зірвалася з місця.

— Дядьку!

Вона пробігла через портал так швидко, що Роніар навіть не встиг її зупинити. За мить маленька принцеса вже врізалася в Елдрана, обхопивши його руками за шию.

— Ти знову не прийшов!

Її голос був обурений, але сльози ще блищали на віях. Елдран на секунду завмер, а потім усміхнувся й підхопив дівчинку на руки.

— Пробач, моя маленька принцесо.

— Ти обіцяв!

Селі сердито насупилася, але відпускати його навіть не думала. Вона притиснулася щокою до його плеча й щось невдоволено пробурмотіла йому просто у комір.

Роніар тим часом вийшов із порталу й склав руки ще міцніше.

— Вона не відпускала мене, поки не побачить тебе. Знаєш, як довго я тримав прочинений портал?

Елдран підняв на брата погляд.

— Дякую.

— Не дякуй. Краще виконуй обіцянки.

Роніар насупився, і в його голосі прозвучало те саме дитяче обурення, яке Селі щойно демонструвала.

— Ти не виконуєш обіцянок. Кепський із тебе король.

Елдран тихо засміявся.

— Обережніше. За такі слова можна втратити голову.

— Тоді доведеться шукати нового дядька, — абсолютно серйозно відповів Роніар.

Селі відразу підняла голову.

— Ні! Іншого не хочу.

— Чуєш? — Роніар кивнув на дівчинку. — Твоя єдина прихильниця вже висловилася.

Елдран хотів щось відповісти, але саме тоді портал позаду Роніара знову засвітився. З нього вийшла Кселарія.

Вона зупинилася біля проходу, поклавши долоню на живіт, який лише починав округлятися. На її обличчі з'явилася втомлена, але тепла усмішка, коли вона побачила Селі на руках у Елдрана.

— Схоже, переговори закінчилися без жертв.

— Поки що, — відказав Роніар.

Кселарія глянула на нього з тією особливою поблажливістю, яка, схоже, давно стала невід'ємною частиною їхніх стосунків.

Елдран перевів погляд на її живіт і лише тепер по-справжньому усвідомив невелику зміну.

— У вас поповнення?

Кселарія ледь підняла брови, а Роніар усміхнувся.

— Там мій братик, — Селі серйозно кивнула й маленькою долонькою вказала просто на живіт Кселарії. — Ось тут.

Елдран подивився на племінницю, потім на Кселарію, а після – на Роніара.

— Ти вже розповів їй?

— Вона сама здогадалася.

— Я просто знаю, — втрутилася Селі з такою впевненістю, ніби йшлося про найочевиднішу річ у світі. Кселарія тихо засміялася. — Вона вирішила, що це її молодший брат. Я не стала сперечатися. Хоми ще досі не знаємо статі малюка. 

Елдран погладив Селі по спині, відчуваючи, як напруга, що переслідувала його від самої таверни, нарешті починає відступати. На мить він дозволив собі просто постояти посеред кабінету з племінницею на руках, слухаючи її тихе бурмотіння про те, що він знову пропустив обіцяну зустріч. А потім Селі раптом підняла на нього серйозний погляд.

— Дядьку, а ти залишишся на оібд?

Елдран завмер. Питання було простим. Дитячим. Але чомусь саме воно вдарило сильніше за все, що він почув сьогодні. Він подивився на Роніара, який уже явно збирався знову дорікнути йому, і на Кселарію, яка ледь помітно усміхалася.

— Так, — нарешті відповів Елдран. — Сьогодні залишуся.

Селі задоволено поклала голову йому на плече.

— Тоді ти хороший король.

Роніар фиркнув.

— Не поспішай із висновками.

Елдран усміхнувся, але його думки вже знову повернулися до Лоєн.

До її голосу. До “ластовиння Рудої Білки”.