— 26.

Елдран кілька секунд не зводив погляду з потенційної претендентки йому в дружини. Її обличчя залишалося спокійним, але він надто добре знав людей, щоб не помітити, як напружилися її пальці, як на мить зблідли губи. Наорі теж не виглядала людиною, яка збиралася відступати, а отже, розмовляти посеред коридору було останнім, що йому зараз потрібно.

— Обидві за мною, — нарешті наказав він тим самим тоном, яким зазвичай віддає накази підлеглим.

— Елдране, — Наорі зробила крок услід, але все ще дивилася на Лоєн. — Я не збираюся втрачати її з поля зору.

— А я не збираюся дозволяти тобі нападати на запрошених гостей у коридорах мого палацу.

— Вона не просто гостя.

— Досить цього безладу в стінах мого палацу! — наказав він твердо і без місця для заперечень. — Ви обоє, — він поглянув на дівчат, — за мною!  

Елдран погасив клинок у руці. Блискавка розсипалася іскрами, що швидко згасли в повітрі, залишивши після себе лише легкий запах озону. Він розвернувся й рушив коридором, навіть не перевіряючи, чи йдуть за ним. Знав, що підуть.

Лоєн мовчки рушила слідом. Мілі залишилася позаду, розгублено притиснувши руки до грудей. Перед тим як зникнути за поворотом, Лоєн на мить зустрілася з нею поглядом і ледь помітно кивнула, ніби хотіла сказати, що все гаразд.

Насправді нічого гаразд не було. Її думки гарячково перебирали можливості.

“Даяш… ти не казав, що маєш сестру. Прокляття!”

Саме це ім'я тепер було небезпечнішим за будь-який кинджал. Вона знала, ким був Даяш. Знала, що він пов'язаний з організацією. Тільки от не знала, що він мав сестру яка його шукає. А ще, вона ще не знала – наскільки далеко простягалися можливості того клятого компаса на руці сестри Даяша.

Якщо він справді показував людей, яких Даяш бачив востаннє, їй доведеться переконати їх у тому, що її зв'язок із ним був зовсім не таким, яким вони могли подумати.

Елдран звернув до невеликої переговорної кімнати, яка розташовувалася неподалік від королівських покоїв. Відчинив двері й пропустив Наорі та Лоєн усередину, після чого сам зайшов слідом. Наказав охоронцям залишитися зовні й зачинив двері.

На мить він заплющив очі.

“Селі знову чекатиме…я знову не дотримав обіцянки!”

Він обіцяв племінниці прийти до неї ввечері. Обіцяв, що цього разу вони пограють у ту безглузду гру з дерев'яними фігурками, яку вона називала “війною королів”. Дівчинка вже кілька днів питала, коли він нарешті матиме для неї час. І знову не прийде.

Спочатку батько, потім Конклав, хвороба, відбір наречених, а тепер ще й це. Елдран повільно видихнув і повернувся до жінок.

Наорі вже стояла біля столу, схрестивши руки на грудях. Її срібна стрічка продовжувала слабко мерехтіти, наче не бажала заспокоюватися. Лоєн залишилася біля дверей.

— Тепер поясни мені все від початку, — сказав Елдран звертаючись до лялькарки.

— Я вже сказала.

— Ні. Ти сказала, що компас відреагував на неї. Мені потрібно пояснення більше ніж просто – вона його бачила.

Наорі поглянула на Лоєн.

— Компас веде мене до Даяша, або його магії, чи людей які мали з ним тісний зв'язок, — вона не пояснила, що означало “тісний зв'язок”, але присутні дорослі люди зрозуміли те, що хотіли самі.

— Це я зрозумів.

— Він реагує також на людей, яких Даяш бачив востаннє, реагуючи або магічно або ж надто емоційно. Мій компас відреагував на неї.

Елдран перевів погляд на Лоєн.

— Пані Деверіс, ви знали Даяша Фаденмора?

Лоєн відчула, як серце гулко вдарилося об ребра. Ось воно. Питання, якого вона боялася. Вона повільно вдихнула.

— Знала.

Наорі одразу напружилася.

— Звідки?

Лоєн подивилася просто на неї.

— Він працював у місці, де я певний час бувала.

— Де?

— У трактирі “ластовиння Рудої Білки”, — чомусь говорити назву цього трактиру було важче, чим згадувати Даяша. 

Лоєн просто сподівалася, що нинішній король, поховав своє минуле “гуляки”, і в його пам'яті не залишилося місця для спогадів кожного трактиру,який він відвідав. Її ж він не впізнав, то чого б цому пам'ятати той трактир?! 

Наорі примружилася.

— І що між вами було? — Питання було подано саме з тим вельми неприємним натяком. — Ти з ним спала?

— Що? НІ! — обурливо відповіла Деверіс, схрестивши руки на грудях.  Відповідь прозвучала настільки швидко, що Елдран злегка звів брову. Лоєн це помітила й відразу додала: — Нічого такого в нашому знайомстві не було. Тобто нічого такого, що могло б стосуватися вашого брата. Ми не були друзями, коханцями чи приятелями. Я не знала, куди він зникає, з ким зустрічається і чим займається поза роботою.

Наорі мовчала.

— Ви говорили з ним?

— Звісно. Він працював там, я приходила туди, щоб продавати льодяники. Дорослі після випивки, обожнювали їх купувати для дітей, коли не досить трезвими поверталися додому.